Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Сенчук А.О.,

за участю: позивача ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

11 липня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що він перебуває у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 з 16 січня 1999 року, 19 травня 1999 року у них народився син ОСОБА_4. Вони з сином проживали та зареєстровані у АДРЕСА_2 З липня 2008 року вони припинили шлюб у зв'язку з загостренням відносин, дружина сином залишили квартиру й не проживають в ній більш ніж три роки, витрати по утриманню квартири не несуть. Відповідачка з сином проживає у квартирі АДРЕСА_3

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 71, 72 ЖК України, позивач ОСОБА_2 просив суд позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що вона не має можливості проживати у м. Одесі у зв'язку з тим, що там немає постійної роботи. Вона проживає у м. Києві, оскільки працює там за безстроковим договором і має постійний заробіток. Син навчається у навчальному закладі у м. Києві й після досягнення відповідного віку та отримання відповідної освіти сам вирішить де буде проживати. Після припинення шлюбних відносин й переїзду до м. Київ вона віддала позивачу свої ключі від квартири (а.с. 21-22, 37).

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про залишення його позову про визнання сина ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, без розгляду (а.с. 26).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року заява ОСОБА_2 задоволена й позов до ОСОБА_4 залишений без розгляду (а.с. 43).

рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, пояснення на апеляцію позивача ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання відповідачки ОСОБА_5 такою, що втратила права користування спірною квартирою, немає.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки судом порушені норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в

разі спору - судом.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені

строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року (v0002700-85) , викладених у п. 10 постанови, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 є наймачем спірної однокімнатної квартири АДРЕСА_2 яка була надана йому на підставі ордеру від 10 липня 1989 року як учаснику бойових дій, інваліду ІІ групи (а.с. 6).

16 січня 1999 року сторони у справі зареєстрували шлюб, мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 4, 8).

Після реєстрації шлюбу відповідачка ОСОБА_3 вселилася у спірну квартиру і з 26 січня 2000 року з сином зареєстровані в ній (а.с. 9).

Після припинення шлюбних відносин у липні 2008 року відповідачка ОСОБА_3 залишила спірну квартиру й не проживає в неї понад встановленого законом строку, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, актом Дільниці № 2 КП ЖКС "Портофранковський" від 21 липня 2011 року (а.с. 9) та свідченнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також визнається відповідачкою ОСОБА_3 в судовому засіданні.

рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2011 року шлюб між сторонами був розірваний, рішення суду набуло законної сили 20 грудня 2011 року.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з'ясував всебічно і повно обставини справи, які мають значення для вирішення справи, та не дав належну оцінку наявним у справі доказам у відповідності до вказаних положень процесуального законодавства.

Так, судом першої інстанції не враховано, що відповідачка ОСОБА_3 залишала спірну квартиру в липні 2008 року добровільно, її особистих речей в квартирі немає, обов'язків по утриманню квартири вона не несе.

Після залишення спірної квартири вона повернулася проживати до матері у квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві спільної власності, працевлаштувалася у м. Києві й працює там до теперішнього часу, її син навчається в навчальному закладі у м. Києві, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, копіями паспорту на її ім'я та трудової книжки, та визнається нею у судовому засіданні.

Обґрунтовуючи причини відсутності у спірній квартирі, відповідачка ОСОБА_3 стверджувала, що вона не має можливості проживати у м. Одесі у зв'язку з тим, що не може працевлаштуватися у м. Одесі й отримувати високу заробітну плату та потребує допомоги її матері по вихованню сина. Після припинення шлюбних відносин у серпні 2008 року й переїзду до м. Києва до своєї матері вона віддала позивачу ключі від вхідних дверей квартири, оскільки їй стало відомо, що в квартирі знаходяться його родичі, що перешкоджає їй користуватися житлом.

Колегія суддів вважає, що зазначена відповідачкою причина відсутності у спірній квартирі - неможливість працевлаштування у м. Одесі й потреба допомоги її матері по вихованню сина не є поважною причиною відсутності у квартирі.

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_3 не довела те, що позивач перешкоджає їй користуватися житлом. Стверджуючи, що її права порушені, вона не зверталася до суду або інших органів з вимогою про відновлення прав.

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачка ОСОБА_3 відсутня у спірній однокімнатній квартирі з липня 2008 року, тобто понад встановленого законом строку, шести місяців, без поважних причин й може бути визнана такою, що втратила право користування вказаною квартирою.

Отже, вимоги ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню.

Неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, а саме, ст. ст. 212, 213 ЦПК України та ст. ст. 71, 72 ЖК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2

рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.