Справа №22ц/0590/3575/12р. 

Головуючий у 1 інстанції: Кучма В.В.

Категорія: 26 Доповідач: Краснощокова Н.С.

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Краснощокової Н.С.

суддів: Никифоряка Л.П., Безрученко Ю.О.

при секретарі: Зоріковій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Сніжне на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 8 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Сніжне про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням,-

Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 8 лютого 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 7 500 грн.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і порушення судом вимог матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не прийнято до уваги те, що довідка МСЕК про процент стійкої втрати професійної працездатності є підставою для розрахунку та відшкодування потерпілому матеріальної шкоди і не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів заподіяної йому моральної шкоди. Суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення медико-соціальної експертизи з метою підтвердження факту спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки саме на медико-соціальну експертну комісію покладені обов'язки встановлення цього факту. Суд не врахував, що позивачем пропущено строк для звернення до суду. Крім того, суд необґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив із наступних встановлених у справі обставин.

Працюючи на шахті «Сніжнянська» з 18.04.1977р. по 23.01.2002 р. позивач ОСОБА_1 отримав професійне захворювання. Згідно довідки МСЕК від 25.09.2003 р. №054868 ОСОБА_1 за результатами огляду встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням безстроково. З пояснень позивача вбачається, що у зв'язку з професійним захворюванням він переносить фізичний біль та моральні страждання. Його турбують головний біль, порушений сон, він не має можливості ходити на далекі відстані, тому він постійно відчуває почуття страху, нікчемності. Він змушений постійно приймати ліки. Ці обставини його дратують, викликають підвищену психічну збудженість. Біль та вживання ліків дезорганізує сталий уклад життя, викликає у нього пригнічений моральний стан та душевні страждання. З врахуванням характеру та обсягу фізичних та душевних страждань, яких зазнав та продовжує зазнавати позивач, стану його здоров'я, на підставі статті 28 ч.3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV ( далі Закон N 1105-XIV (1105-14) ) в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, суд стягнув у відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача 7500 грн.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 підтримував апеляційну скаргу, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Позивач в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, від нього та його представника ОСОБА_4 надійшли письмові клопотання про розгляд справи в апеляційному суді за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач тривалий час, а саме з 18.04.1977р. по 23.01.2002р. працював на шахті «Сніжнянська», під час роботи у важких та шкідливих умовах він отримав професійне захворювання - антракоз. Висновком МСЕК від 25.09.2003р. позивачу вперше встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з вказаним професійним захворюванням. Позивач, обгрунтовуючі позов, посилався на те, що через ушкодження здоров'я на виробництві йому спричинена моральна шкода, оскільки він відчуває постійно фізичні страждання - біль в хребті з іррадіацією у нижні кінцівки, забруднення руху, неможливість довго сидіти, судороги ікроножних м'язів, відчуває слабкість, зартуднено дихання, його постійно турбують головні болі, порушився сон, він швидко заморюється, не може далеко ходити, нагнутись, бо відчуває біль, вимушений постійно приймати ліки, залежність від медикаментів турбує його та викликає психічну та нервову збудливість.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право позивача на зазначену страхову виплату виникло з часу встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності, а саме з 25.09.2003р., діючим на час виникнення правовідносин законодавством був передбачений обов'язок Фонду сплатити моральну шкоду потерпілому.

Положення ст.ст. 21, 28, 34 Закону N 1105-XIV в редакції, що діяла до прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та змін до Закону N 1105-XIV (1105-14) , внесених Законом України від 23 лютого 2007р. №717 - V (717-16) передбачали обов'язок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України N 1105-XIV право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Позивачу була вперше встановлена стійка втрата працездатності висновком МСЕК від 25.09.2003р., таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , так і Законом України від 23.02.2007 р. N 717-V (717-16) , яким із Закону N 1105-XIV (1105-14) були виключені положення про відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми Закону N 1105-XIV (1105-14) передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, як страхову виплату, тому покладення на відділення Фонду обов'язку по сплаті страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такого не встановлено. Суд дав належну оцінку наданим сторонами доказам, посилання відповідача на відсутність висновку МСЕК щодо факту спричинення позивачу моральної шкоди суд правильно не прийняв до уваги, оскільки позивачу встановлено стійку часткову втрату працездатності, що свідчить про спричинення йому і моральної шкоди.

При цьому доводи скарги щодо обов'язкового, на думку апелянта, визначення потреби у відшкодування моральної шкоди висновком МСЕК не можна визнати обґрунтованими з наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 34 Закону N 1105-XIV яка діяла до 1 січня 2006 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) №1-рп/2004 від 27 січня 2004 року (v001p710-04) ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової суми за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер. Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (стаття 3).

Не можуть бути прийняті до уваги доводи скарги щодо пропуску строку позовної давності, оскільки згідно з п.1 ч.1 ст. 257 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір відшкодування визначений судом на підставі наявних у справі доказів, визначений судом розмір відшкодування відповідає принципам розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, Апеляційний суд

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Сніжне відхилити.

Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 8 лютого 2012 року залишити без зміни..

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.