22-ц/1690/683/2012 Про визнання права користування житловим приміщення та вселення - 20.03.2012 Прийняття

Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 29 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Кременчуцького міського управління ГУМВС України в Полтавській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації задоволено.

Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Зобовязано Кременчуцьке міське управління ГУМВС України в Полтавській області зняти з реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука від 28 березня 2011 року у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_1.

З рішенням не погодилася ОСОБА_3, яка його оскаржила, просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 5 червня 1993 року було зареєстровано шлюб між сторонами по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 28 лютого 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану Крюківського райвиконкому міста Кременчука Полтавської області, шлюб між сторонами було розірвано, про що до книги реєстрації актів про розірвання шлюбу внесено актовий запис за номером 76.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2, виданого 21 травня 2001 відділом реєстрації актів громадянського стану міста Кременчука Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилась ОСОБА_4, в графі батько якої зазначений ОСОБА_5

Як вбачається з довідки Крюківського відділу реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції за вихідним номером 369/05-19 від 29 червня 2010 року, відомості про батька до актового запису про народження № 225 від 1 липня 1998 року, складеного на ОСОБА_4, внесені відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України за заявою матері; спільна заява батьків про визнання батьківства до відділу реєстрації актів цивільного стану не подавалась.

Окрім того, згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука за номером 3367 від 23 червня 2010 року, ОСОБА_3 перебуває на обліку в Крюківському Управління праці та соціального захисту населення і отримує допомогу одинокої матері з 1 червня 1998 року на доньку ОСОБА_4

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 16 жовтня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за номером 9198, ОСОБА_5 16 жовтня 2001 року придбав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1.

15 грудня 2003 року ОСОБА_5 було подано заяву про реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4

7 червня 2010 року Крюківським районним судом міста Кременчука було винесено рішення, яким встановлено факт проживання однією сімєю ОСОБА_3 та ОСОБА_5, як чоловіка та жінки без шлюбу з січня 1999 року по вересень 2006 року; визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину кожному вказаної квартири; у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації відмовлено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2010 року зазначене вище рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 повністю відмовлено, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені. Зазначене рішення апеляційного суду Полтавської області було частково скасоване рішенням Вищого спеціалізованого суду, а саме, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про усунення перешкод в користування власністю шляхом зняття з реєстрації відмовлено, в іншій частині рішення апеляційного суду Полтавської області залишено без змін.

Як вбачається з акту, складеного 16 травня 2011 року представниками товариства з обмеженою відповідальністю «Добробит», ОСОБА_3 та малолітня ОСОБА_4 не проживають у спірній квартирі, починаючи з березня 2006 року по теперішній час, що також підтверджується показами свідків.

Положеннями частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігажться жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно з ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.

Положеннями частини 2 статті 405 Цивільного кодексу України встановлено, що член сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 3 статті 61 Цивільного кодексу України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно довідки Крюківського РВ Кременчуцького міського управління ГУМВС України в Полтавській області від 19 травня 2011 року, ОСОБА_3 до органів міліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_5. не зверталась.

Враховуючи викладене, та те, що ОСОБА_3 з дитиною у спірній квартирі з жовтня 2006 року не проживає, факту вчинення їм перешкод у користуванні житлом з боку ОСОБА_5 доказами не підтверджено, суд вірно визнав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та відмовив у задоволенні їх позову про визнання права користування житловим приміщенням та вселення.

На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для скасування рішення та ухвали суду, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення та ухвали суду відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 29 листопада 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.