Справа №22ц-1448 2012 р.

Головуючий в 1-й інстанції Стамбула М.І.

Категорія: 20Доповідач Стародубець М.П.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого: Стародубця М.П.

суддів: Пузанової Л.В., Фурман Т.Г.

при секретарі Гусєвій К.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючого за дорученням в інтересах ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 02 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання договору позики недійсним, визнання вчинення договору купівлі-продажу транспортного засобу, -

В липні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вказаним вище позовом, зазначаючи, що 03 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був оформлений договір позики на суму 49000 грн., грошові кошти за яким останнім позичальником ОСОБА_3 не передавалися.

Оскільки між сторонами у справі фактично був укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 діяв як продавець в інтересах ОСОБА_5, а позивачі як набувачі автобусу Фиат Івеко, просили суд визнати договір позики, як удаваний, недійсним та визнати, що цим правочином 03 листопада 2011 року між ОСОБА_2, який діяв в інтересах ОСОБА_5, та ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу вказаного вище автотранспортного засобу.

Рішенням від 02 грудня 2011 року суд задовольнив позовні вимоги в повному обємі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, діючий в інтересах ОСОБА_2, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, хибно витлумачив і застосував норми матеріального права та постановив незаконне рішення.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивачів просить її відхилити, а рішення суду, як законне й обґрунтоване, залишити без змін.

Заслухавши доповідача, і осіб, які зявилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 була власником автобусу Фиат Івеко, 1995 року випуску, державний номер НОМЕР_1, яким на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 12 березня 2010 року володів та мав право розпоряджатися ним ОСОБА_2

03 листопада 2010 року останній видав на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доручення, яким передоручив надані йому власником автотранспортного засобу права, у тому числі право відчуження без оговорення умов договору та ціни продажу, яке було зареєстровано в реєстрі вчинених приватним нотаріусом нотаріальних дій за №2816 (а.с.12).

Після цього сторони зразу ж оформили письмовий договір, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 49000 грн., які останній зобовязався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів без нарахування відсотків до 03 квітня 2011 року. Зазначений правочин зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №2817 (а.с.11).

З моменту оформлення доручення та зазначеного договору по березень 2011 року набувачі автотранспортного засобу сплатили ОСОБА_2 на його картковий рахунок шляхом неодноразових переказів 21000 грн.

На виконання умов договору купівлі-продажу автотранспортного засобу та зняття обмежень, які перешкоджали переоформленню мікроавтобуса на імя з одного набувачів, останні вчинили обумовлені з продавцем дії, повязані з відшкодуванням решти його вартості, яка за наданими суду доказами дорівнює 28245,76 грн.

19 січня 2011 року ОСОБА_4 оформив на своє імя придбаний автобус, отримавши в передбаченому законом порядку свідоцтво про реєстрацію автотранспортного засобу (а.с.108-109).

Факт укладення сторонами договору купівлі-продажу автотранспортного засобу на обумовлених ними умовах, які ними фактично виконані, учасники правочину не оспорюють і будь-які претензії друг другу з цього приводу, у тому числі шляхом подання зустрічного позову, не заявляють.

Оскільки оформленням договору позики, який за своїм змістом був заходом забезпечення виконання покупцями своїх зобовязань щодо розрахунку, сторони вчинили договір купівлі-продажу вказаного вище автотранспортного засобу, тому суд за правилами ст. 235 ЦК України правомірно визнав його удаваним та відновив права позивачів в обраний ними та передбачений законом спосіб.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що, оформляючи договір позики, обидві сторони діяли свідомо до досягнення особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, вважає їх правильними, та такими, що ґрунтуються на законі.

Безпідставним є посилання апелянта в скарзі на те, що позивачі не довели належними доказами безгрошовість договору позики, оскільки це не є підставою та предметом позову, заявленого в цій справі.

На думку колегії суддів не є помилковим висновок суду про недійсність договору позики у звязку з тим, що позивачі обґрунтовували цю обставину удаваністю вчиненого сторонами правочину. Письмово оформлений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За визначенням норм цивільного законодавства недійсність договору позики в даному випадку обумовлена недоліками його змісту і цей один з елементів таким чином визнаний судом дефектним.

Викладені в договорі позики порядок та строк сплати коштів накладаються на умови договору купівлі-продажу щодо розрахунку за проданий автотранспортний засіб.

Суд оцінив належність, допустимість і достовірність наданих сторонами за правилами ст. 10 ЦПК України доказів, а також достатність та взаємний звязок їх у сукупності.

Доводи апелянта щодо неправильної оцінки судом зібраних у справі доказів та невідповідність покладених в основу рішення висновків суду фактичним обставинам справи позбавлені правового обґрунтування і не були підтверджені при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції з достатньою повнотою зясував обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив надані ними докази, яким дав правильну оцінку, та постановив законне й справедливе рішення відповідно до засад і завдання цивільного судочинства, закріплених в ст. 1 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, ухвалене в справі рішення відповідає нормам матеріального права і підстав для його скасування або зміни колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307- 308 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого за дорученням в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 02 грудня 2011 року залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Копія вірна:М.Стародубець