Справа № 22-ц-1676/12

Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р. Т.

Категорія справи: 30 

Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Бойко С.М. і Зверхановської Л.Д.,

при секретарі Служалі А.Ю.,

за участю Макоти В.М. представника ПАТ "Львівгаз",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2011 року,

01.04.2005 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" "про відшкодування матеріальних та моральних збитків від злочину" (позовні вимоги по якому в ході судового розгляду справи неодноразово уточнювались), у якому просили суд стягнути з відповідача на їх користь матеріальну шкоду "завдану злочином" в сумі 263800 грн., моральну шкоду в сумі 100000 грн., зайво сплачені кошти в сумі 456 грн. 92 коп. та визнати незаконними дії відповідача щодо нарахування їм боргу в сумі 1530 грн.

Свої позовні вимоги обгрунтовували тим, що у 1995-1996 роках вони здійснювали оплату за газ у літній період по завищених цінах опалювального сезону, внаслідок чого станом на березень 1996 року виникла переплата в сумі 456 грн. 82 коп.

У 2001 році вони отримали від ВАТ "Львівгаз" попередження про борг перед згаданим відповідачем станом на 01.01.2001 року у розмірі 1530 грн., який вважають таким, що виник в результаті маніпуляцій відповідача з абонентськими книжками та сумами заборгованості. В подальшому відповідач визнав, що борг у розмірі 1530 грн. їм було нараховано помилково, однак його нарахуванням їм було завдано моральної шкоди, яку вони оцінюють в 100000 грн.

Крім цього, до 2002 року позивачка ОСОБА_4 постійно їздила на роботу за кордон, однак вище згадані дії відповідача не дали можливості їй цього робити в подальшому, внаслідок чого вона втратила можливий заробіток, який оцінює в розмірі 263800 грн.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Згадане рішення оскаржили позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Апелянти просять оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове "по суті позовних вимог", покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Звертають увагу на тривалий час розгляду справи судом першої інстанції.

Вважають обгрунтованими подані ними заяви про відвід судді-головуючому по справі і необгрунтованим їх відхилення судом першої інстанції.

Вважають, що оскаржуване рішення містить цілий ряд посилань на неправдиву інформацію.

Вважають, що суд неправомірно не застосував до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Стверджують, що суд не дав належної оцінки фактам заподіяння їм відповідачем фізичних і моральних страждань.

Апелянти, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (т.2, а.с. 131), в судове засідання не зявилися і про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представника відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Підстави для відводу судді встановлені ст. 20 ЦПК України.

В ухвалах суду першої інстанції дано детальний і обґрунтований аналіз доводам чисельних заяв позивачів про відвід судді-головуючому по справі і доводи апеляційної скарги висновків ухвал суду першої інстанції про відхилення заяв про відвід судді-головуючому по справі не спростовують.

Статтями 10 і 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між його сторонами повязаний з наданням відповідачем послуг з газопостачання будинку у якому проживають позивачі та нарахуванням оплати за ці послуги.

В той же час, як вбачається з позовної заяви та заяв про уточнення позовних вимог, а також апеляційної скарги, позивачі свої позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди обґрунтовували нормами (крім загальних норм) ст.ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України.

Системний аналіз норми ст. 1166 ЦК України свідчить про те, що обовязок доказування відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України розподіляється наступним чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач відсутність його вини в заподіянні шкоди.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) міститься розяснення про те, що шкода, заподіяна особі підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи

Нарахування відповідачем позивачам боргу за послуги газопостачання у розмірі 1530 грн., яке відповідач в подальшому визнав, як помилкове, та скасував, не є у безпосередньому причинному звязку з можливою втратою позивачкою ОСОБА_4 можливого заробітку за межами України і не може бути підставою для стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відхилити та залишити рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2011 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.