6-9770св12 Про визнання правочину купівлі-продажу квартири нікчемним, витребування майна - 04.07.2012 Прийняття

головуючого Завгородньої І.М. суддів: Журавель В.І.,Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О.Ситнік О.М.розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Кримського Республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання правочину купівлі-продажу нікчемним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна від добросовісного набувача, третя особа: приватний нотаріус Сімферопольського нотаріального округу Влас Марії Сергіївни за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року,-

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до відповідачів та з урахуванням змін до позову просив ухвалити рішення, яким визнати угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладену між ОСОБА_12 та ОСОБА_8, яка оформлена розпискою від 01 лютого 2008 року нікчемною, визнати договір купівлі-продажу від 12 червня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського нотаріального округу Влас М.С. недійсним, витребувати квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_9, посилаючись на те, що ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1998 року належала квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 19 травня 2008 року визнано дійним договір купівлі-продажу вказаної квартири між ОСОБА_12 та ОСОБА_8, яке було скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами, та 18 липня 2008 року за заявою ОСОБА_8 його позовна заява була залишена без розгляду. 12 червня 2008 року ОСОБА_8 продав квартиру ОСОБА_7, а 18 червня 2008 року ОСОБА_7 продав квартиру ОСОБА_9

рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_6 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_11 просила рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що власником спірної квартири АДРЕСА_1 АР Крим був ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер. 12 червня 2008 року позивач, який є сином померлого ОСОБА_12, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 1968 року, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, у зв'язку з чим у Другій Сімферопольській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа № 552 за 2008 рік.

Також встановлено, що 01 лютого 2008 року ОСОБА_12 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 АР Крим в користування ОСОБА_8, за що одержав від останнього грошову суму у розмірі 60 тис. грн.

Після визнання за ОСОБА_8 права власності на спірну квартиру, останній 12 червня 2008 року уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського нотаріального округу за реєстром № 2283.

ОСОБА_7 18 червня 2008 року уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського нотаріального округу за реєстром № 2442.

Суди прийшли до висновку, що оскільки представник позивача як на підставу визнання договору купівлі-продажу між ОСОБА_12 та ОСОБА_8, який оформлений розпискою від 01 лютого 2008 року, нікчемним посилався на те, що сторонами не були додержані вимоги закону про нотаріальне посвідчення та реєстрацію договору, при цьому зазначав, що договір був укладений та оформлений письмовою розпискою, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Також, враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання нікчемним правочину купівлі-продажу квартири, оформленого письмовою розпискою 01 лютого 2008 року, а також те, що станом на 12 лютого 2008 року (під час укладення оспорюваного договору) судове рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 19 травня 2008 року набрало законної сили, суди дійшли висновку, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 не володів на той час правом на відчуження спірної квартири, та вважати зазначений правочин недійсним на підставі ст. ст. 203, 216 ЦК України.

Судами першої та апеляційної інстанції взято до уваги, що на час вирішення справи у суді за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу власником (набувачем) спірної квартири є ОСОБА_9, добросовісність якої як набувача за відповідним договором купівлі-продажу не було спростовано, а також те, що ані ОСОБА_12, ані позивач ОСОБА_6, власниками спірної квартири на момент її продажу добросовісному набувачеві не були. Крім того, ОСОБА_12 за своє життя вимог щодо недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним та витребування майна від добросовісного набувача не заявляв.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Так, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації".

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Тобто, договори, щодо яких сторонами не додержана встановлена згідно з вимогою закону нотаріальна форма, є нікчемними.

Частиною 2 ст. 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка оформлена розпискою від 01 лютого 2008 року від імені ОСОБА_12 з ОСОБА_8 слід визнати нікчемною.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України.

Відповідно до частини п'ятої ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це не може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державної реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Порушення вимог закону щодо укладення правочину у письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України.

Оскільки угода купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка оформлена розпискою від 01 лютого 2008 року від імені ОСОБА_12 з ОСОБА_8 є нікчемною, тоді договори купівлі-продажу спірної квартири, які укладені 12 червня 2008 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_7, 18 червня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, посвідчені приватним нотаріусом Сімферопольського нотаріального округу Влас М.С., не відповідають вимогам чинного законодавства, тому можна вважати, що ОСОБА_9, заволоділа квартирою не на законних підставах.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) даних вимог, тягне за собою недійсність правочину на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно п.п. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вказані правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Таким чином, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Частина 1 статті 229 ЦК України визначає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Також, за загальними положеннями цивільного законодавства України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 334 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстраціє, право власності у набувача виникає з момент такої реєстрації.

Ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала право відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого незаконного володіння.

За таких підстав вимоги позивача щодо витребування спірної квартири від чужого незаконного володіння ОСОБА_9 законні та обгрунтовані і підлягають задоволенню, тому суд вважає за необхідне витребувати спірну квартиру у добросовісного набувача ОСОБА_9

Вищенаведене свідчить про те, що ухвалені в справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій постановленні при неправильному застосуванні норм матеріального права, а отже не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції, має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11 - задовольнити частково.

рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Кримського Республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання правочину купівлі-продажу нікчемним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна від добросовісного набувача, третя особа: приватний нотаріус Сімферопольського нотаріального округу Влас Марії Сергіївни - задовольнити частково.