Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - Бараннік О.П.,

суддів - Глущенко Н.Г., Городничої В.С.,

при секретарі - Горлаковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", виконавчий комітет Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, міський виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровська, Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на житловий будинок та визнання свідоцтва недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, Самарська районна у м. Дніпропетровську рада про визнання права власності, -

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною завою до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 03.11.1990 року вона успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_4, вмерлого ІНФОРМАЦІЯ_1, 3/5 частин будинку по АДРЕСА_1, яка складається з жилого шлакобетонного, обкладеного цеглою дому "А-1", житловою площею 27,1 кв.м. ; літньої кухні шлакобетонної літ. "Б"; сараю дерев’яно-мазанного літ. "В"; вбиральні шлакоблочної літ. "Г"; погребу бетонного літ. "Д", фундаменту та споруд № 1-5, 1, розташованих на земельній ділянці площею 1045 кв.м., що належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Самарської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська 18.11.1980 року за номером 382-93.

14.12.1990 року право власності позивачки на 3/5 частин домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.11.1990 року 2/5 інших частин зазначеного домоволодіння успадкував брат позивачки ОСОБА_5, який помер і на даний час в зазначеному домоволодінні проживає його донька, відповідачка по справі ОСОБА_3, зі своїм співмешканцем.

09.06.2011 року позивачка повернулася на постійне місце проживання до України з м. Мурманська, Російської Федерації, де вона до цього мешкала. Однак, оселитися в будинку АДРЕСА_1, 3/5 частин якого належить їй на праві власності, позивачка не змогла, з причин перешкод, які їй стала чинити відповідачка по справі.

Таким чином, посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що у відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, позивачка вимушена була звернутись з даним позовом до суду.

В уточненому позові ОСОБА_2 просила постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1, усунути перешкоди у здійсненні нею права користування своїм майном - 3/5 частинами житлового будинку по АДРЕСА_1, а саме : 18 кв.м. житлової площі та 20,5 кв.м. допоміжної площі, шляхом її вселення до житлового будинку по АДРЕСА_1 та зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні належною їй частиною зазначеного житлового будинку.

Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій посилаючись на наявність ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 1991 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_5, відповідно до якої ОСОБА_2 безоплатно передала, належні їй 3/5 частин спадкового домоволодіння ОСОБА_5 та визнала за ним право власності на весь будинок АДРЕСА_1, а вона з моменту свого народження і до смерті свого батька, як проживала, так і на сьогодні проживає у будинку АДРЕСА_1, що свідчить про прийняття нею спадкового домоволодіння в цілому, просила визнати за нею право власності на весь спірний житловий будинок літ. "А-1"та визнати недійсним реєстраційне посвідчення на право власності на 3/5 частин спадкового будинку, видане Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації на ім’я ОСОБА_2 без врахування наявності, затвердженої за ухвалою суду мирової угоди.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на весь житловий будинок літ. "А-1", що складається з кухні "А-1-1", кладової "А-1-2", коридору "А-1-3", житлової кімнати "А-1-5", житлової кімнати "А-1-6", санвузлу "А-1-7", розташований на земельній ділянці, розміром 1045 кв.м., та визнати реєстраційне посвідчення на право власності на 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що видано Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації 14 лютого 1990 року, реєстрова книга № 382, реєстровий запис № 93 на ім’я ОСОБА_2 недійсним з 02 серпня 1991 року, дати набрання чинності ухвали про затвердження мирової угоди.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2011 року до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном в якості третьої особи залучене комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації"Дніпропетровської обласної ради.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року до участі у справі в якості третіх осіб залучені виконавчий комітет Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, міський виконавчий комітет м. Дніпропетровська та 8-ма Дніпропетровська державна нотаріальна контора.

рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, та про визнання права власності на 3/5 частин житлового будинку і у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок та визнання свідоцтва недійсним відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на те, що на час розгляду даної справи вона є власником 3/5 частин домоволодіння АДРЕСА_1, а її брат ОСОБА_5 - батько відповідачки, не реалізував набуте за мировою угодою право власності на весь житловий будинок у встановленому законом порядку, просила рішення суду в частині, якою було відмовлено в задоволенні її позовних вимог, скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити саме її позовні вимоги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на наявність чинної ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 1991 року, якою була затверджена мирова угода, за якою ОСОБА_2 передала ОСОБА_5, належні їй 3/5 частин спірного житлового будинку та була згодна визнати за ним право власності на будинок в цілому, просила її зустрічний позов задовольнити, а у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 –рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 –відхиленню, а рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 –скасуванню, з ухваленням у скасованій частині нового рішення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на належні їй 3/5 частин спадкового домоволодіння АДРЕСА_1, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження зазначеним майном, суд першої інстанції посилався на положення ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якою експлуатація закінчених будівництвом об’єктів не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений в порушення норм матеріального права, поверхово та без з’ясування дійсних обставин по справі, з матеріалів якої вбачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 листопада 1990 року ОСОБА_2 вже належить на праві власності 3/5 частин, прийнятого в експлуатацію спадкового домоволодіння АДРЕСА_1 і це право, відповідно до виданого 14 грудня 1990 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації реєстраційним посвідченням, зареєстровано за нею.

За таких обставин, а також з врахуванням того, що право власності ОСОБА_2 ніким до сьогодні не оскаржено та не скасовано, але не дивлячись на це ОСОБА_3 його не визнає, у зв’язку з чим ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном, судова колегія вважає, що у відповідності до положень ст.ст. 392 та 391 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 3/5 частин спірного домоволодіння, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом вселення до зазначеного будинку, та зобов’язання відповідачки ОСОБА_3 не чинити перешкоди у здійснені ОСОБА_2 свого права користування та розпорядження належною їх частиною спадкового домоволодіння –підлягають задоволенню.

Що стосується наявності ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 1991 року, якою була затверджена мирова угода між ОСОБА_2 та її братом ОСОБА_5 –батьком відповідачки ОСОБА_3, то з врахуванням того, що відповідно змісту вказаної ухвали право власності на 3/5 частин за ОСОБА_5 не визнавалось, а мова йшла в ухвалі лише про передачу прав на вказані 3/5 частин спадкового домоволодіння, які ОСОБА_5 висказував намір прийняти без відповідної грошової компенсації, але які за час свого життя так і не оформив належним чином, то на думку колегії суддів, за таких обставин, вказана ухвала не може тягнути за собою для ОСОБА_3 ніяких правових наслідків.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 308, п.п.1,3,4 ст. 309, ст.ст. 313 –315, 316, 317, 319 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів –

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити.

рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, та визнанні права власності –скасувати.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/5 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яка є її власницею на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.11.1990 року, виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1 –1642.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та розпорядженні, належними їй 3/5 частинами домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_2 до вказаного домоволодіння.

Зобов’язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та розпорядженні, належними їй 3/5 частинами домоволодіння АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року –залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.