22-ц/490/886/12

Головуючий у 1 й інстанції - Прижигалінська Т.В.

Категорія 56 Доповідач - Рудь В.В.

колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі

Головуючого судді: Рудь В.В.

суддів: Куценко Т.Р., Повєткіна В.В.

при секретарі: Поздняковій Р.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про повернення безпідставно набутого майна, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, про визнання удаваним договору доручення на підставі яког о видана довіреність, визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля, -

У червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна(а.с.3-4).

Позивач зазначав, що на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1, виданого Новомосковським ВРЕР УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 01 липня 2009року, йому належав автомобіль марки ЗАЗ модель 110307, 2004 року випуску.

15.12.2009 року видав довіреність на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розпоряджатися від його імені(продати, обміняти, здати в найм(оренду), позичку) вказаним автомобілем.

У травні 2011 року дізнався, що належний йому на праві власності автомобіль марки ЗАЗ модель 110307, 2004 року випуску, ОСОБА_3 згідно довідки-рахунку №139967 серії КІМ від 04 травня 2011 року та висновку експерта про оцінку транспортного засобу продано ОСОБА_5 за 17 475,23грн.

Посилаючись на відмову ОСОБА_3 повернути отримані гроші за належний йому, ОСОБА_2, автомобіль, позивач просив на підставі ст. 1212 ЦК України стягнути з ОСОБА_3 17 475,23грн.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2011 року до участі у справі в якості третіх осіб залучені ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7(а.с.29).

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, про визнання удаваним договору доручення на підставі якого видана довіреність, визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля(а.с.34-35).

Свої вимоги ОСОБА_3 обгрунтував тим, що 15.12.2009 року між ним та ОСОБА_2 була досягнута домовленість щодо укладання угоди купівлі-продажу автомобіля ЗАЗ модель 110307, 2004 року випуску, за 17 000грн., що належав останньому. При укладанні вказаної угоди передав ОСОБА_2 за автомобіль 17 000грн., що можуть підтвердити свідки.

З метою уникнути проблем з переоформленням та перереєстрацією автомобіля, 15.12.2009 року ОСОБА_2 на його ім'я - ОСОБА_3 та на ім'я батька - ОСОБА_4, видав довіреність строком на десять років з правом розпоряджатися від його імені(продати, обміняти, здати в найм(оренду), позичку, керувати, транспортувати, вчиняти будь-які інші дії на власний розсуд) вказаним автомобілем.

Посилаючись на викладені обставини та вказуючи на те, що між ним та ОСОБА_2 фактично мала місце угода купівлі-продажу спірного автомобіля та що вимоги останнього щодо повернення безпідставно набутого майна є необгрунтованими, ОСОБА_3 просив задовольнити заявлений ним зустрічний позов(а.с.34-35).

рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено(а.с.66-68).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши заявлені ним позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з’ясування, порушення судом норм матеріального та процесуального права(а.с.70-72).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, суд виходив з того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не укладалось будь-яких письмових угод щодо продажу зазначеного автомобіля. ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 15000грн. 23.04.2011 року під час видачі довіреності ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_5, оскільки саме ОСОБА_2 на той час був власником автомобіля, але фактично продаж автомобіля був здійснений ОСОБА_3, який мав право розпоряджатися автомобілем на підставі довіреності від 15.12.2009 року, відносно чого не заперечував ОСОБА_2, перебуваючи в нотаріальній конторі при оформленні довіреності від 23.04.2011 року.

Суд також зазначив, що за довіреністю від 15.12.2009 року ОСОБА_3 має право укладати від імені ОСОБА_2 договори цивільно-правового характеру щодо купівлі-продажу, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови, одержувати належні йому за договорами грошові суми та що з довіреності не вбачається обов'язок ОСОБА_3 передати кошти ОСОБА_2 за проданий ним автомобіль.

Такі висновки суду щодо відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову не можна визнати обґрунтованими з огляду на наступне.

Із справи вбачається, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1, виданого Новомосковським ВРЕР УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 01 липня 2009 року, ОСОБА_2 належав на праві власності автомобіль марки ЗАЗ модель 110307, 2004 року випуску(а.с.14).

15.12.2009 року ОСОБА_2 видав довіреність на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розпоряджатися від його імені вказаним автомобілем. В числі інших прав в довіреності зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають право відносно вказаного автомобіля укладати від імені ОСОБА_2 договори цивільно-правового характеру щодо купівлі-продажу, обміну, здачі в (найм)оренду, позичку, визначаючи на власний розсуд ціну та інші їх умови, розривати їх, одержувати належні йому за договорами грошові суми та інше(а.с.9).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилався на те, що при укладанні довіреності від 15.12.2009 року він передав ОСОБА_2 за спірний автомобіль відповідну суму.

Однак належних доказів, які б згідно ст.ст. 57, 58 ЦПК України свідчили про наявність обставин, зазначених ОСОБА_3, та які б містили інформацію щодо передачі останнім ОСОБА_2 відповідної суми грошових коштів за спірний автомобіль при укладанні довіреності 15.12.2009 року, матеріали справи не містять. Таких доказів не надав ОСОБА_3 і суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, із справи вбачається, що 29.04.2011 року автомобіль ЗАЗ модель 110307, власником якого значиться ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 01 липня 2009 року, знятий з обліку ОСОБА_3 на підставі довіреності для реалізації(а.с.6,8).

04.05.2011 року вказаний автомобіль зареєстрований на гр.ОСОБА_5, як на власника, на підставі довідки-рахунок КІМ №139967.

Вказані обставини підтверджуються довідкою Новомосковського ВРЕР, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 18.05.2011 року, та довідками щодо зняття з реєстрації та реєстрації вказаного автомобіля(а.с.6-8).

Як видно із довідки-рахунку від 04.05.2011 року серії КІМ №139967, ОСОБА_5 придбав автомобіль марки ЗАЗ модель 110307, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1, за 17 475,23грн.(а.с.11).

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження №0105 про оцінку транспортного засобу від 04 травня 2011 року, ринкова вартість автомобіля на день продажу, а саме на 04.05.2011 року, визначена у сумі 17 475,23грн., за яку спірний автомобіль продано(а.с.11-13 зворот).

Наведені обставини свідчать, що ОСОБА_3, який на підставі довіреності ОСОБА_2 від 15.12.2009 року мав зазначені у довіреності права відносно автомобіля марки ЗАЗ модель 110307, у тому числі укладати від імені ОСОБА_2 договори цивільно-правового характеру щодо купівлі-продажу, визначаючи на власний розсуд ціну та одержувати належні йому за договорами грошові суми(а.с.9), продав належний ОСОБА_2 автомоділь та одержав належні йому, тобто ОСОБА_2, грошові кошти від покупця ОСОБА_5 за проданий автомобіль при укладанні угоди 04.05.2011 року.

Факт отримання грошових коштів від покупця ОСОБА_5 при укладанні вказаної угоди підтвердив ОСОБА_3 при розгляді справи.

Таким чином, ОСОБА_3, який при укладанні угоди 04.05.2011 року отримав від покупця ОСОБА_5 належні ОСОБА_2 грошові кошти за проданий автомобіль, але не передав їх ОСОБА_2 згідно умов довіреності від 15.12.2009 року, що свідчить про набуття ОСОБА_3 вказаних грошових коштів без достатньої правової підстави, зобов'язаний на підставі ст. 1212 ЦК України, яка регулює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, повернути ОСОБА_2 отримані грошові кошти.

Висновок суду про те, що з довіреності не вбачається обов'язок ОСОБА_3 передати кошти ОСОБА_2 за проданий ним автомобіль є помилковим та протирічить тексту довіреності(а.с.9).

Посилання ОСОБА_3 на те, що він отримав від ОСОБА_5 за проданий автомобіль 15 000грн., не можуть бути взяті до уваги, оскільки спростовуються доказами щодо ринкової вартості автомобіля - 17 475,23грн., за яку останній був проданий(а.с.11-13 зворот).

З урахуванням сплати 04.05.2011 року податку у сумі 174,75грн. при укладанні вказаної угоди, що підтверджується відповідною квитанцією(а.с.96), колегія судді вважає, що за проданий 04 травня 2011 року автомобіль марки ЗАЗ модель 110307, 2004року випуску, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 17 300,48грн.(17 475,23грн.- 174,75грн.) та відповідно - 173,00грн. на повернення сплаченого судового збору та 120грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги вказані обставини та вимоги закону, що регулюють встановлені правовідносини, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для захисту прав ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову підлягає скасуванню на підставі п.2-4 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про повернення безпідставно набутого майна, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про повернення безпідставно набутого майна задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 17 300,48грн. за проданий 04 травня 2011 року автомобіль марки ЗАЗ модель 110307, 2004року випуску, 173,00грн. на повернення сплаченого судового збору та 120грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.