22-ц/490/10690/11

Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник К.О.

Категорія 56 Доповідач - Петренко І.О.

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Петренко І.О.

суддів – Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі – Качур Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,-

У квітні 2011 року позивачка звернулась до суду та з урахуванням уточнених позовних вимог просила ухвалити рішення, яким стягнути на її користь з урахуванням індексу інфляції 1 323 090 грн., 82 627, 40 грн.. - із розрахунку трьох процентів річних за весь час прострочення, проценти за користування позикою - 352, 141 грн., а загалом 1 757 858 грн., які позивачка просила стягнути солідарно з відповідачів та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що ОСОБА_4 09 червня 2007 року отримав в позику від неї грошові кошти у розмірі 900 000 грн., зі строком повернення до 09 червня 2008 року, що підтверджується розпискою. Позивач зазначає на те, що ОСОБА_4 зобов'язувався повернути позичені гроші за першою вимогою позивачки, але не раніше ніж через рік з моменту написання розписки. ОСОБА_4 стверджує, що витратив ці гроші на потреби сім'ї, тому вони є спільною сумісною власністю подружжя та цей борг є спільним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Ці гроші були покладені ОСОБА_4 на депозитні рахунки в Територіальному відділенні АКІБ "УкрСиббанк"та були витрачені на придбання квартири. Позивач неодноразово з червня 2008 року зверталась до ОСОБА_4 з проханням повернути суму боргу, але останній до теперішнього часу ухиляється від повернення грошей і стверджує, що грошей у нього та його сім'ї не має.

06 липня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, в якому вказала, що під час перебування в шлюбі з ОСОБА_4 їй не було відомо про отримання останнім в позику грошових коштів в розмірі 900 000 грн. Позивачка впевнена, що договір позики між сторонами не укладався і грошові кошти ОСОБА_4 не отримував. Вважає, що розписку від 09 червня 2007 року було виготовлено на передодні звернення до суду ОСОБА_3 з позовом.

В даний час триває процес розірвання шлюбу та поділу майна між нею та відповідачем і метою укладання фіктивного договору позики, що підтверджується фіктивною розпискою від 09 червня 2007 року було не дати можливості позивачу за зустрічним позовом отримати грошові кошти, що знаходяться на рахунках у відділенні № 745 АКІБ "Укрсиббанк"в м. Черкаси, відкритих на ім'я ОСОБА_4

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1 323 090 грн., три відсотка річних в розмірі 82 627,40 грн., що загалом складає суму в розмірі 1 405 717,40 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 та задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 9 червня 2007 року ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_3 900000 грн. строком не менше чим на 1 рік та зобов"язався повернути вказану суму за першою вимогою, що підтверджується розпискою написаною власноруч ОСОБА_4 та їм не заперечується ( ар. сп.7). Оригінал розписки було залучено до матеріалів при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Виходячи з вище наведеного суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення у відповідності до положень ст.ст. 1047, 1049, 1050 ЦК України та стягнув суму основного боргу на користь ОСОБА_3

Правильним колегія суддів вважає і стягнення на користь позивачки сум за просрочку виконання грошового зобов"язання у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає зобов"язання боржника сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А всього судом стягнуто 1405717,40 грн.

Вирішуючи питання, щодо задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення сум з обох відповідачів солідарно суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрований 25 березня 1994 року, рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2011 року –розірвано ( ар. сп. 111) .

Спільне майно подружжя ОСОБА_2 було розподілено рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2011 року ( ар. сп. 111-117). Цим же рішенням встановлено, що шлюбні відносини сторін були припинені в серпні 2009 року, на чому наполягала ОСОБА_2 при вирішенні спору про розподіл сумісного майна подружжя.

У відповідності до положень ст.. 61 ЦПК України (1618-15) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з наведеного, у відповідності до положень ч.2 ст. 61 СК України оскаржуване рішення правильно обґрунтоване тим, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї, за яким були одержані майно або гроші, являються об"єктом права спільної сумісної власності подружжя . Однак, у відповідності до вимог ст. 190 СК України у подружжя виникають і майнові спільні обов"язки ( борги) .

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи .

Так, ОСОБА_2, згодна по суті з рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2011 року ( ар. сп. 111-117) про розподіл майна подружжя ОСОБА_2, яким за нею визнано право власності на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 відкритих в АКІБ "УкрСиббанк" на ім."я ОСОБА_4 ( ар. сп. 12).

При цьому, при вирішенні питання про походження вище вказаних грошових коштів ОСОБА_4 наполягав на тому, що це гроші, які були ним особисто зароблені в період роздільного проживання з ОСОБА_2, проти чого вона заперечувала. Про це свідчить, зокрема, її звернення до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову ( ар. сп. 66-69) .

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що твердження ОСОБА_2 про те, що отримані в борг грошові кошти не були використані в інтересах сім"ї являються безпідставними, як і те, що позивачці за зустрічним позовом не було відомо про наявність боргових зобов"язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_3, які не підтверджуються матеріалами справи. Позивачка ОСОБА_3 наполягала, а ОСОБА_4 не заперечував проти тієї обставини, що отримані в борг кошти були розміщені на депозитних рахунках в Територіальному відділенні № 745 АКІБ " УкрСиббанку", а в наступному поділені між подружжям ОСОБА_4.

Суперечливими з вище наведеними доводами ОСОБА_2 та доводами, викладеними в її зустрічній позовній заяві являються твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що вона не давала своєї згоди на укладення договору займу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в зв"язку з чим цей договір слід визнати недійсним. Так, зокрема, протягом всього розгляду даної справи ОСОБА_2 наполягала на фіктивності розписки, яка була надана ОСОБА_4 ОСОБА_3, а в апеляційній скарзі її позиція доповнилась посиланням на порушення вимог ст. 65 СК України.

Наполягаючи на тому, що грошові кошти, які розміщались ОСОБА_4 на депозитних рахунках в АКІБ "УкрСиббанк" з липня 2007 року ( ар. сп. 12) являються спільним майном подружжя, яке підлягало розподілу між ними та при поясненнях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що це кошти отримані за договором займу, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження і не являються такими, які б призвели до скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що провадження по справі було безпідставно відкрито Ленінським районним судом м. Дніпропетровська не знайшли свого підтвердження . Так, в позовній заяві ОСОБА_3 було зазначено місце проживання ОСОБА_4 саме на території даного суду, що відповідає положенням ст. 29 ЦК України (435-15) та підтверджено висновками про місце фактичного проживання ОСОБА_4 після серпня 2008 року, до яких дійшов апеляційний суд Полтавської області в своєму рішенні від 18 серпня 2011 року.

Решта доводів, наведених в апеляційній скарзі, які стосуються процесуальних порушень, з точки зору апелянта, суттєвого значення для суті розглянутої справи не мають і у відповідності до положень ч. 3 ст. 309 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст..ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .