Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Карпенко С.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що подружнє життя з відповідачем не склалось через різні погляди на життя, що призводить до постійних сварок і непорозумінь, які негативно впливають на психічний стан їх спільних дітей. Оскільки сторони не ведуть спільного господарства, проживають окремо, позивач має намір створити іншу сім'ю, просив суд шлюб розірвати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року і просить ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального права і додержання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відновлення шлюбних відносин можливе, тому шлюб необхідно зберегти.

Проте з такими висновками повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Як встановлено судами, сторони з 7 червня 1997 року перебувають у шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 році народилась донька ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 року донька ОСОБА_6.

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд, за правилами ст.112 СК України, з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч.5 ст.191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Позивач категорично заперечив можливість збереження шлюбу, посилаючись на те, що примирення між ними неможливе і він має намір створити іншу сім'ю. Зазначив, що постійні непорозуміння негативно впливають як на їх стосунки з дружиною, так і на дітей, які є свідками конфліктних відносин між батьками.

Крім того, відповідач у судовому засіданні в суді першої інстанції позов визнала та не заперечувала проти розірвання шлюбу, що за певних умов за правилами ч.4 ст. 174 ЦПК України є підставою для задоволення позову.

У порушення ст.ст. 212- 214 ЦПК України суди зазначених вимог закону до уваги не взяли, не перевірили чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, не з'ясували фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.