Справа № 22-ц/2390/420/12

Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 Калашник В.П.

Доповідач в апеляційній інстанції Бабенко В. М.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Бабенка В.М.

суддів Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

при секретарі Макарчук Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, вивчивши матеріали справи, судова колегія, -

У квітні 2011 року ОСОБА_7 звернулась з даним позов до відповідача. Свій позов мотивувала тим, що ОСОБА_7, будучи приватним підприємцем, з 2007 по 2010 роки співпрацювала з ТОВ Лівс-КМ» м. Сміла. В середині січня 2010 року, у відео-розмові за допомогою Інтернету з начальником відділу збуту товариства ОСОБА_7 замовила товар для реалізації. Як і до цього їй повідомили рахунок фізичної особи, на який необхідно було здійснити передплату, і вона перерахувала на ім'я ОСОБА_6 31121 грн. У неї це не викликало сумніву, оскільки таким чином вона розраховувалася і раніше. Працівники ТОВ «Лівс-КМ» пояснили їй, що рахунки у них заблоковані податковою, і якщо вона перерахує їх на рахунок указаний в договорі, вони їх не отримають, а тому для зручності розрахунків їй повідомляли рахунки фізичних осіб, куди вона перераховувала гроші.

30 березня 2010 року після реалізації частини товару вона також перерахувала 2463 грн. на рахунок ОСОБА_6 відповідно до домовленості з відділом збуту товариства.

З квітня 2010 року договірні стосунки між ОСОБА_7 та ТОВ «Лівс-КМ» зупинені, сторони провели повні розрахунки між собою і не мали претензій одна до одної.

Разом з тим, 1 липня 2010 року господарським судом Донецької області винесено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_7 на користь ТОВ «Лівс-КМ» 24740 грн. Дане рішення ОСОБА_7 оскаржено до апеляційного суду. В ході розгляду справи їй стало відомо, що кошти, які вона перерахувала на ім'я ОСОБА_6 ТОВ «Лівс-КМ» не оприбутковані.

Позивачка, посилаючись на те, що відповідачка не бажає повернути їй гроші, звернулася до суду з позовом про стягнення з неї 33584 грн. Також просить стягнути з ОСОБА_6 на її користь 3987 грн. 31 коп. інфляційних витрат, 3% річних в сумі 1663 грн. 50 коп., 667 грн. компенсації за втрачений заробіток та 960 грн. моральної шкоди.

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.09.2011 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 33584 грн. боргу, 3987 грн. 31 коп. інфляційних витрат, 1663 грн. 50 коп. відсотків, 1515 грн. 43 коп. судових витрат, а всього 40750 грн. 24 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_6 25.10.2011 року подала заяву про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25.11.2011 року заява про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, де просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи в межах апеляції судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідач подала заперечення на позовну заяву, але в судове засідання не зявилася. Підтверджуючих документів поважності причин неявки до суду не надала. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно матеріалів справи, на підставі доказів, які подали суду сторони, суд першої

інстанції обґрунтовано встановив, що 16 січня 2010 року ОСОБА_7 відповідно до квитанцій перерахувала відповідачці 31121 грн. за замовлений нею товар у ТОВ «Лівс-КМ» відповідно до укладеного договору поставки від 1 січня 2010 року. 30 березня того ж року позивачка реалізувавши частину товару, перерахувала відповідачці за нього 2463 грн. згідно квитанції. Перерахування зазначених коштів на рахунок відповідачки ОСОБА_6 не заперечує та також стверджується копією виписки з рахунку ОСОБА_6 у Черкаській обласній дирекції «Райффайзен банк Аваль» (а.с. 60-61).

Аналогічні розрахунки проводилися і раніше між ОСОБА_7 та ТОВ «Лівс-КМ», що підтверджується наданими позивачкою квитанціями про перерахування грошей на рахунок ОСОБА_6 від 2 лютого 2009 року, Супруненко від 20 лютого 2009 року, Валах від 25 травня 2009 року, а також і самої ОСОБА_6 від 19 червня 2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберігала його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Згідно ж ч. 2 цієї ж статті у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Частиною 1 статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача та її представника про те, що позивач повернула їй зазначені кошти по договорам позики, оскільки відповідач не надала суду доказів про укладення вказаних договорів позики у відповідності до вимог 828 ЦК України (435-15) , представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду не змогла пояснити суду коли саме укладалися договори позики, на яких умовах та скільки їх було укладено. Позивач пояснила, що ніколи не бачила відповідача, коштів у ОСОБА_6 ніколи не позичала на лікування сина і її син ніколи не лікувався у психіатричній лікарні.

Колегія суддів вважає, що відповідач неодноразово ухилявся від явки до суду першої та апеляційної інстанції з метою затягування розгляду справи та оцінює дії відповідача як ухилення від виконання своїх зобовязань щодо повернення коштів.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на зібраних по справі доказах, які надали суду сторони. Відповідає вимогам норм матеріального і процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги не є суттєвими, були предметом судового розгляду, суд дав їм належну оцінку і вони не дають підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних та кримінальних справ у касаційному порядку протягом 20 днів.