22ц-214/12 Про виселення та визначення порядку користування квартирою - 27.02.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-214 за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_5, на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 7 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_6, в інтересах якого діє його законний представник ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Нетішинської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_1, комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання»про виселення та визначення порядку користування квартирою, та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на житло,

У квітні 2010 року ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що 18 жовтня 1996 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, від якого народився син ОСОБА_7. Після одруження вони проживали у квартирі АДРЕСА_1, вели спільне господарство. 15 травня 1997 року, без її відома, на підставі заяви ОСОБА_6 та наданих ним документів ДП НАЕК «Енергоатом»ВП Хмельницька АЕС видало розпорядження про передачу в його особисту приватну власність спірну квартиру в порядку приватизації житла, а 27 травня того ж року останньому видано свідоцтво про право власності на цю квартиру. 17 серпня 2001 року шлюб розірвано.

У травні 2001 року колишній чоловік позивача, зареєструвавши своє право власності на квартиру, подарував квартиру своїй матері ОСОБА_1, порушивши цим житлові права її та сина ОСОБА_7.

На підставі судових рішень суду за нею та сином ОСОБА_7 визнано право користування спірною квартирою та визнано недійсним договір дарування, укладений 24 травня 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1

Головуючий у першій інстанції: Стасюк Р.М. Справа № 22ц-214

Доповідач: Купельський А.В. Категорія: 42,44

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд виселити ОСОБА_1 із вказаної вище квартири, змінити договір найму означеної квартири, виділивши у користування її та сину ОСОБА_7 житлову кімнату площею 20,0 кв. м. та балкон, а ОСОБА_6 житлову кімнату площею 11,9 кв. м., у спільному користуванні залишити кухню, коридор, вбиральню, ванну кімнату. Просила також розподілити особовий рахунок спірної квартири на два та оформити на імя ОСОБА_3 окремий особовий рахунок на житлову кімнату площею 20,0 кв. м. та балкон квартири, судові витрати покласти на відповідачів.

У червні 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право на житло. В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_1 фактично вселилась в дану квартиру державного житлового фонду і тривалий час проживає в ній як член сімї свого сина, ОСОБА_6 Натомість ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає вже майже 10 років, має іншу сім'ю та проживає із своїм чоловіком та дітьми, не ставила питання про поворот виконання рішення суду, винесеного у 2002 році, не вселялась у цю квартиру і після винесення судом рішення про її вселення. Зазначили, що вказаній квартирі протягом усіх років був зареєстрований малолітній ОСОБА_6, за бажанням користувався квартирою як член сімї квартиронаймача.

На підставі вищезазначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_1 просили суд об'єднати обидва позови, визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, відмовити ОСОБА_3 у задоволенні заявлених нею позовних вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та безпідставно заявленого позову.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 7 листопада 2011 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено. Виселено ОСОБА_6 із спірної квартири. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_6 житлову кімнату площею 20,0 кв. м. та балкон, а ОСОБА_6 житлову кімнату площею 11,9 кв. м., у спільному користуванні залишено кухню, коридор, вбиральню, ванну кімнату. Розподілено особовий рахунок спірної квартири на два та оформлено на імя ОСОБА_3 окремий особовий рахунок на житлову кімнату площею 20,0 кв. м. та балкон цієї квартири. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 17 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою місцевого суду від 26 квітня 2011 року.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову, а позов ОСОБА_1 задоволити.

Вважають рішення незаконним у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Посилаються на те, що у суду були достатні підстави відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову, так як не було необхідності визначати порядок користування квартирою неповнолітнього ОСОБА_6, оскільки останній, як член сімї ОСОБА_6 ніколи не був обмежений у користуванні усією квартирою.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 суд залишив поза увагою ту обставину, що в цю квартиру ОСОБА_1 повернулась у 2009 році як колишній квартиронаймач після визнання недійсним рішення про приватизацію квартири, тобто після того, як квартира фактично повернулась до державного житлового фонду.

На думку апелянта, суд прийшов до помилкового висновку про виселення ОСОБА_1 з квартир із посиланням на те, що у м. Нетішині в останньої є частка в іншій приватизованій квартирі, водночас, не врахувавши, що ОСОБА_3 також є співвласником іншої чотирикімнатної квартири у м. Нетішині, яка належить на праві власності її чоловіку, з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням суду від 10 вересня 2007 року ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_6 визнано членами сімї ОСОБА_6, що вони мають право на користування квартирою АДРЕСА_1; визнано недійсним розпорядження ДП НАЕК «Енергоатом»ВП Хмельницька АЕС від 15 травня 1997 року про передачу цієї квартири у приватну власність ОСОБА_6 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на неї (а.с. 6-7).

На підставі рішення Нетішинського міського суду від 1 грудня 2008 року ОСОБА_3 з сином вселено в квартиру АДРЕСА_1.

На підставі рішення суду від 29 березня 2010 року визнано недійсним договір дарування за серією АЕА №473063 квартири від 24 травня 2001 року (а.с. 8-9).

Згідно довідки паспортиста будинкоуправління від 22 березня 2011 року (а.с. 21) у вказаній квартирі проживають ОСОБА_1, її син ОСОБА_6 та внук ОСОБА_6.

За адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 Нетішинським МВ УМВС України в Хмельницькій області зареєстровано 20 квітня 2011 року (а.с. 31).

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд виходив з того, що за рішенням суду від 24 травня 2001 року визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Суд задовольняючи позов ОСОБА_3 щодо укладання окремого договору найму житла дотримався вимог ст. ст. 63, 104 ЖК України Відмовляючи у задоволення позову ОСОБА_1, суд зіслався на рішення суду від 1 грудня 2008 року, за яким ОСОБА_3 разом з неповнолітнім ОСОБА_6 вселено у спірну квартиру, а причиною не проживання позивачів-відповідачів у квартирі з 2001 року визнав вчинення перешкод зі сторони ОСОБА_1

За таких обставин судом першої інстанції на думку колегії суддів апеляційного суду повно й всебічно встановлені обставини справи, рішення суду є законним та обґрунтованим.

Посилання апелянта на те, що у суду були достатні підстави відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову, так як не було необхідності визначати порядок користування квартирою неповнолітнього ОСОБА_6, оскільки останній, як член сімї ОСОБА_6 ніколи не був обмежений у користуванні усією квартирою спростовується матеріалами справи.

Необґрунтованим є посилання апелянта про те, що суд задовольняючи позов ОСОБА_3 залишив поза увагою ту обставину, що в квартиру ОСОБА_1 повернулась у 2009 році як колишній квартиронаймач після визнання недійсним рішення про приватизацію квартири, тобто після того, як квартира фактично повернулась до державного житлового фонду. Суд приймаючи рішення про виселення ОСОБА_1 послався на рішення суду від 29 березня 2010 року яким визнано недійсним договір дарування зазначеної квартири. ОСОБА_1 доказів, що вона вселилась як член сімї ОСОБА_6 не надала.

Безпідставним є посилання апелянта, що ОСОБА_3 також є співвласником іншої чотирикімнатної квартири у м. Нетішині, яка належить на праві власності її чоловіку, з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі. Докази того, що вона є співвласником в матеріалах справи відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 7 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.