Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І., суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання незаконними дій, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання незаконними дій.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання незаконними дій.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторони досягли домовленості, як це передбачено ст. ст. 207, 640 ЦК України, та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови виконання договору, дійшли до вірного висновку, що такі умови повинні виконуватись та вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав, а тому і відсутні підстави для визнання його пунктів недійсними.

Разом з тим, за змістом п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 20 березня 2012 року (v0005740-12) при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позову про визнання незаконним дій банку щодо підвищення відсоткової ставки, дійшли до обґрунтованого висновку про те, що укладаючи кредитний договір, сторони висловили свою згоду щодо вказаної зміни плаваючої процентної ставки, відносно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до оспорюваного кредитного договору ( п. 1.4.1.1.3 договору).

Разом з тим, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, враховуючи, що FIDR є процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщенні у банку строком у 366 днів, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зміна розміру ставки FIDR не може бути зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки є зміною розміру ставки, яка передбачена умовами кредитного договору.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 2 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.