22-ц-1500/12 Про відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди у зв'язку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня та стягнення суми штрафних санкцій - 27.02.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 9 червня 2010 року у справі за позовом Державного вищого навчального закладу "Запорізький національний університет" Міністерства освіти і науки України до ОСОБА_2 про відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди у звязку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня та стягнення штрафу,

У лютому 2010 року ДВНЗ "Запорізький національний університет" Міністерства освіти і науки України (далі Університет) звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Зазначав, що ОСОБА_2 у листопаді 2007 року була прийнята на посаду асистента кафедри філософії, а з жовтня 2008 року старшим викладачем.

16 жовтня 2008 року сторони уклали угоду №25-ф про надання матеріальної винагороди, згідно якої Університет зобовязався надати ОСОБА_2 матеріальну винагороду у розмірі 5000 грн. у звязку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, а остання відпрацювати в Університеті не менше пяти років з моменту підписання угоди. У разі дострокового розірвання трудового договору з Університетом ОСОБА_2 зобовязалася відшкодувати всі витрати, що були понесені Університетом на виплату матеріальної винагороди з урахуванням індексації, а також сплатити штраф у розмірі 400% від суми отриманої матеріальної винагороди.

Наказом № 461-к від 14.08.2009 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за власним бажанням.

Посилаючись на вказані обставини, Університет просив стягнути з ОСОБА_2 26810 грн. на відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди, із яких 5000 грн. матеріальної винагороди, 1810 грн. нарахування на фонд оплати праці, 20000 грн. штраф за розірвання угоди, а також відшкодувати судові витрати у розмірі 406 грн.10 коп.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 9 червня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державного вищого навчального закладу "Запорізький національний університет" 6810 грн. на відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди і 20000 грн. штрафу, а також 406 грн. 10 коп. компенсації судових витрат.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 3 лютого 2012 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне зясування фактичних обставин справи. Зокрема, апелянт зазначає, що була прийнята на роботу в університет тільки на час навчання в докторнатурі викладача ОСОБА_3; після захисту дисертації університет не укладав з нею контракт, як це передбачено Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів; суд першої інстанції безпідставно стягнув 6810 грн. на відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди, так як розмір виплачених їй коштів був значно меншим, а доказів про виплату їй стягнутої судом суми матеріали справи не містять. Крім того, визначений позивачем штраф у розмірі 20000 грн. являється занадто великим, не співмірний із сумою отриманої винагороди, а тому суперечить принципам розумності і справедливості, закріпленим у ст. 3 ЦК України.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача,пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконала умови угоди про надання матеріальної винагороди у звязку із захистом дисертації, а тому на підставі ст.ст. 611, 615 ЦК України зобовязана повернути позивачеві 5000 грн. матеріальної винагороди, відшкодувати податки у сумі 1810 грн., сплачені університетом у звязку із проведеною виплатою, а також сплатити 20000 грн. штрафу за розірвання угоди.

Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального права, а тому з ними не можна погодитись.

Встановлено, що ОСОБА_2 8 листопада 2007 року була прийнята на роботу в Університет на посаду асистента кафедри філософії на період навчання в докторантурі викладача ОСОБА_3 (а.с.3).

2 липня 2008 року ОСОБА_2 було присуджено науковий ступінь кандидата філософських наук (а.с.61-62).

Колективним договором між адміністрацією і профспілковим комітетом Університету на 2006-2011 р.р. передбачено надання педагогічним і науково-педагогічним працівникам матеріальної винагороди за захист кандидатської дисертації для осіб, які не навчалися в аспірантурі, у розмірі 5000 грн., сплата якої здійснюється за умови подальшої роботи фахівця в Університеті протягом наступних 5 років. У разі відмови відшкодувати всі витрата Університету згідно відповідної угоди (а.с.69-79: п.п.4.6 Колективного договору).

16 жовтня 2008 року сторони уклали угоду про надання матеріальної винагороди № 25-ф, за умовами якої ЗНУ у відповідності з п.4.6 розділу 1У Колективного договору зобовязався надати ОСОБА_2 матеріальну винагороду у розмірі 5000 грн. у звязку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, а остання відпрацювати в Університеті не менше пяти років з моменту підписання угоди. У разі дострокового розірвання трудового договору з Університетом ОСОБА_2 зобовязалася відшкодувати всі витрати, що були понесені Університетом на виплату матеріальної винагороди з урахуванням індексації. У разі дострокового розірвання угоди без поважних причин за ініціативою співробітника останній зобовязався сплатити штраф у розмірі 400% від суми отриманої матеріальної винагороди (а.с.5).

Наказом № 461-к від 14.08.2009 року ОСОБА_2 звільнена з університету за власним бажанням з 26.08.2009 року (а.с.9).

Із пояснень ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду вбачається, що її робота в Університеті являлася тимчасовою і була надана їй на період навчання в докторнатурі викладача ОСОБА_3 Після захисту дисертації і здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук Університет не запропонував їй укласти контракт, як це передбачено Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №309 від 1 березня 1999 (309-99-п) року. Таким чином вона вимушена була звільнитися з Університету, оскільки закінчувався час навчання в докторнатурі викладача ОСОБА_3 Крім того, їй запропонували постійну роботу в іншому вищому навчальному закладі, де вона зараз працює і займається науковою діяльністю.

Вказані доводи апелянта не оспорювалися представником Університету, і підтверджуються зібраними у справі доказами.

Із розрахункового листа про нарахування і виплату заробітної плати за жовтень 2008 року і довідки від 24.02.2012 року № 17-52/40 вбачається, що ОСОБА_2 виплачено матеріальну винагороду за здобуття наукового ступеня у сумі 5000 грн. із фонду оплати праці за рахунок коштів спеціального фонду. Із вказаної суми були проведені відрахування на обовязкові податки і платежі у розмірі 1068 грн. 71 коп. (а.с. 60,64).

Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" визначає структуру заробітної плати. Зокрема, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплати, які входять до структури заробітної плати, належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.ст. 1212, 1215 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернутим майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні. Не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз фактичних обставин і зібраних у справі доказів свідчить про те, що матеріальна винагорода, виплачена ОСОБА_2 у звязку із захистом дисертації, відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" входить до структури заробітної плати, а тому на підставі ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню на вимогу Університету у звязку із звільненням працівника з роботи.

Положення колективного договору щодо обовязку викладача відшкодувати Університету всі витрати, понесені у звязку із виплатою матеріальної допомоги, і укладена сторонами угода не являються достатньою підставою для стягнення спірних сум.

За змістом ст.ст. 13, 16 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції і може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недійсним відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки умови колективного договору і укладеної сторонами на його виконання угоди щодо обовязку повернення матеріальної винагороди і сплати штрафу у випадку розірвання трудового договору погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівника, суперечать вимогам ст. 1215 ЦК України і нормам трудового законодавства, яке не передбачає матеріальну відповідальність працівника в разі звільнення з роботи за власним бажанням, вони в силу ст. 16 КЗпП і ч.2 ст. 215 ЦК України являються недійсними (нікчемними).

Не ґрунтуються на законі і позовні вимоги про відшкодування відповідачем податків, сплачених Університетом у звязку з виплатою матеріальної допомоги. Нормами Податкового кодексу України і Основами законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) не передбачена така компенсація за рахунок працівника.

За таких обставин достатніх підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь Університету 5000 грн. матеріальної винагороди, 1810 грн. компенсації сплачених податків і 20000 грн. штрафу суд першої інстанції не мав, а тому рішення суду першої інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 9 червня 2010 року в цій справі скасувати.

Позовні вимоги Державного вищого навчального закладу "Запорізький національний університет" Міністерства освіти і науки України до ОСОБА_2 про відшкодування витрат з виплати матеріальної винагороди у звязку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня та стягнення штрафу залишити без задоволення.