Справа №
|
22-ц-639/12
|
Головуючий у І інстанції
|
Тиханський О.Б.
|
Категорія
|
26
|
Доповідач у 2 інстанції
|
Савченко
|
27.02.2012
|
|
Апеляційний суд Київської області
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
23 лютого 2012 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Іванової І.В., Березовенко Р.В.,
при секретарі Дрозд О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
в с т а н о в и л а:
В серпні 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 19 липня 2007 року між КБ "Приватбанк" і відповідачкою було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кошти в сумі 168 тисяч доларів США терміном на 29 років зі сплатою щомісячно відсотків в розмірі 0,84 % і винагороди 0,20 %. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком і позичальником 19 липня 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно якого позичальниця передала в іпотеку належне їй майно : житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою. Вказував, що за умовами кредитного договору відповідачка мала повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обов’язків має прострочену заборгованість станом на 15 січня 2010 року в розмірі 200302,67 доларів США, з яких 167872,53 долари - залишок кредиту, 22366,36 долари - відсотки, 3731,31 долари - комісія, 6332,47 долари –пеня.. Письмова вимога банку про погашення боргу залишена відповідачкою без задоволення.
Посилаючись на ч.2 ст. 1050 ЦК України, ст.ст. 33, 39 Закону України "Про іпотеку" та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідачки на користь банку борг станом на 15 січня 2010 року в розмірі 200302,67 доларів США та штраф 10015,13 доларів США, в рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку в АДРЕСА_1, шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки від імені відповідача, надання позивачу права на отримання витягу з реєстру прав власності та всіх інших повноважень, необхідних для продажу предмета іпотеки, виселити відповідачку з житлового будинку в АДРЕСА_1, стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.
рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року позов задоволено частково. Ухвалено в рахунок погашення боргу за кредитом в розмірі 200302,67 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу позивачем та наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
В решті позову відмовлено.
Відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в позові, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 19 липня 2007 року між КБ "Приватбанк", правонаступником якого є позивач, і відповідачкою було укладено кредитний договір з послідуючою додатковою угодою від 11 листопала 2008 року, згідно якого відповідачка отримала в банку для придбання нерухомості кредит готівкою в розмірі 168 тисяч доларів США терміном на 29 років зі сплатою щомісячно відсотків в розмірі 0,84 % і винагороди 0,20 %. (а.с.8-13). Повернення кредиту згідно п.7.1 договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та відсотками в розмірі 1845,72 долари США (а.с.12). Згідно п.2.3.3 договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі .
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком і позичальником 19 липня 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно якого позичальник передав в іпотеку належне йому майно : житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою кадастровий № 3223110100:01:008:0079 (а.с.14-19). Згідно пунктів 18.8.1, 18.8.2 іпотечного договору банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, в тому числі прострочення платежів.
Також, судом встановлено, що відповідачка не виконує обов’язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на неї умовами договору, з лютого 2009 року припинила погашення кредиту, станом на 15 січня 2010 року має прострочену заборгованість по тілу кредиту 2147,46 доларів США, по відсоткам – 20664,76 долари США (а.с.29).
Письмова вимога банку про необхідність погашення заборгованості та наслідки її невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки від 13 березня 2010 року, отримана відповідачкою 18 березня 2010 року, залишена без задоволення (а.с.31,146).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальниця ОСОБА_2 не виконує передбачених кредитним договором обов’язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, що у свою чергу порушує права ПАТ "КБ "Приватбанк", які підлягають до захисту.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Проте, задовольняючи позов частково і звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд допустив порушення норм процесуального і матеріального права.
Так, звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, суд не вказав в резолютивні частині рішення особу, в даному випадку відповідачку, у якої наявний борг за кредитним договором.
Всупереч положенням ч.1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", суд не зазначив у рішенні всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та не вказав особу, якій належить предмет іпотеки.
Ухвалюючи рішення, суд вказав в резолютивній частині, що предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом його продажу позивачем від імені відповідача, що суперечить вимогам закону.
Визначаючи початкову ціну реалізації в розмірі 1176365 гривень, суд не звернув уваги, що вона суперечить ціні, визначеній і узгодженій сторонами в договорі іпотеки і становить 1445301 гривень.
Крім того, надаючи своїм рішенням банку право отримання витягу з реєстру прав власності на предмет іпотеки, а також всі інші повноваження, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки, суд залишив поза увагою положення ст. 39 Закону України "Про іпотеку", згідно якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Відповідно до процедури продажу, визначеної ст.38 цього ж Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Отже, надаючи банку повноваження для здійснення продажу предмета іпотеки, суд не врахував, що надання вказаних повноважень до компетенції суду не входить.
Відмовляючи у виселенні відповідачки з мотивів її непроживання в спірному будинку, суд не врахував вимоги ст. 40 Закону України "Про іпотеку", згідно якої виселення можливе лише після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення відповідних вимог банком мешканцям про виселення після прийняття рішення.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з таких міркувань.
За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов"язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду (ч.3).
Поскільки встановлено, що між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким відповідачка отримала кредит в розмірі 168 тисяч доларів США, а також встановлено, що відповідачка не виконує передбачені договором обов’язки по внесенню щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, то відповідно до вимог закону банк має право на дострокове повернення всього кредиту, в тому числі частини кредиту, строк сплати якої ще не настав.
Колегія суддів вважає, що ухвалення рішення про одночасне стягнення боргу за кредитним договором та про звернення стягнення на предмет іпотеки має наслідком стягнення в подвійному розмірі. За таких обставин відповідно до положень закону та умов укладених між сторонами кредитного і іпотечного договорів, підлягають до задоволення вимоги позивача про дострокове повернення всього кредиту, в тому числі частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому колегія суддів враховує, що банком дотримані положення ст. 35 Закону України "Про іпотеку" в частині направлення відповідачці письмової вимоги про усунення порушень від 13 березня 2010 року, яка отримана відповідачкою 18 березня 2010 року (а.с.31,146).
Вимоги позивача про реалізацію предмета іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", відповідають закону та п.29 договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право ПАТ КБ "Приватбанк" на продаж предмета іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд зазначає у рішенні відомості про предмет іпотеки, в тому числі початкову ціну в розмірі 1445301 гривень, визначену та узгоджену сторонами в договорі іпотеки від 19 липня 2007 року.
Вимоги позивача щодо надання йому права продажу предмета іпотеки від імені відповідача, надання права на отримання витягу з реєстру прав власності та всіх інших повноважень, необхідних для продажу предмета іпотеки, задоволенню не підлягають з викладених вище підстав, як такі, що суперечать положенням статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку".
Вимоги позивача в частині виселення відповідачки із спірного будинку задоволенню не підлягають з таких міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення мешканців, за винятком наймачів і членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У ч. 2 і 3 цієї ж ст.40 законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити житловий будинок протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, у випадку відмови, примусове виселення мешканців здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України.
З огляду на те, що на час розгляду спраи відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями ( ст. 3 ЦПК України) підстави для задоволення позовних вимог Банку в частині виселення відповідачки із спірного будинку відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності визначення боргу за кредитним договором в іноземній валюті не грунтуються на вимогах закону, поскільки позивач на момент укладення кредитного договору мав генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, а тому відповідачка відповідно до ст. 1046 ЦК України має повернути ту ж кількість коштів в іноземній валюті, яку вона отримала за договором. Таке відповідає положенням ст. 99 Конституції України, ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Як вказав представник банку позов відповідачки про визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору з цих підстав залишений без задоволення.
Необгрунтовані посилання апелянта на невстановлення судом суми боргу за кредитним договором, поскільки, заявляючи позов, позивач надав відповідний розрахунок боргу, процентів та пені, в якому чітко зазначені як належні до сплати кошти, так і всі фактично сплачені позичальником кошти, а також строки їх сплати (а.с.28-29). На спростування вказаного розрахунку боргу відповідачкою не надано, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду жодного доказу.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, що виразилося у розгляді справи в суді першої інстанції за відсутності відповідачки, яка не була присутня з поважних причин, бо від’їжджала на відпочинок за кордон, необгрунтовані, поскільки відповідачка не надала переконливих доказів на підтвердження перебування за кордоном, зокрема не надала належним чином завіреної копії наказу про відпустку в цей період (що обіцяла в заяві) та доказів про перетин кордону. За таких обставин суд обгрунтовано розглянув справу і постановив заочне рішення.
Посилання апелянта на те, що банком недотримано вимоги про направлення їй повідомлення про усунення порушень, спротсовуються наявною в матеріалах справи письмовою вимогою банку про усунення порушень від 13 березня 2010 року, яка отримана відповідачкою 18 березня 2010 року, де чітко вказано, що у випадку непогашення боргу, буде вирішене питання про дострокове стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Решта доводів апеляційної скарги не грунтуються на матералах справи та вимогах закону.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідачки на користь позивача судові витрати.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року скасувати і ухвалити нове.
Позов задоволити частково. В рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором № К3V3GK15006414 від 19 липня 2007 року в розмірі 200302,67 долари США, з яких тіло кредиту –167872,53 долари, відсотки –22366,36 долари, пеня –6332,47 долари, комісія –3731,31 долари, звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 200,7 м2, житловою площею 79,5 м2 та земельну ділянку площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 Київської області кадастровий № 3223110100:01:008:0079, зазначені в договорі іпотеки від 19 липня 2007 року.
Предмет іпотеки у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий № 3223110100:01:008:0079, що перебувають у власності іпотекодавця ОСОБА_2, підлягають реалізації із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", а саме шляхом продажу будинку і ділянки ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі іпотечного договору від 19липня 2007 року, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право ПАТ КБ "Приватбанк" на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця за початковою ціною в розмірі 1445301 гривень, визначеною і узгодженою сторонами в договорі іпотеки від 19 липня 2007 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"судові витрати в сумі 1820 грн.
В решті позову відмовити.
рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий :
Судді :