22-131/12 Про поділ спільного майна подружжя - 22.02.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ПАТ "ОТП "Банк", ВАТ "Державний ощадний банк України", про поділ спільного майна подружжя, -

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, який уточнила в процесі розгляду справи (т.2 а.с.31—32).

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 22.12.2007 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 До одруження вони фактично знаходилися в цивільному шлюбі, проживали разом, вели спільне господарство, набували майно та мали свій спільний сімейний бюджет.

На початку 2007 року відповідач придбав на своє ім’я квартиру АДРЕСА_2 за 56000 доларів США в кредит, оформлений в ВАТ "Державний ощадний Банк України". Перший внесок був сплачений у розмірі 20000 доларів США. За період шлюбу з 22.12.2007 року по 06.11.2009 року ними було сплачено в рахунок погашення кредиту за кредитним договором №697-Ф від 02.02.2007 року грошові кошти в розмірі 11856,16 доларів США.

Крім того, 28.11.2007 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, вартість якої складала 60000 доларів США. На 51000 доларів США був укладений Кредитний договір №ML 202/242/2007 від 28.11.2007 року з ПАТ "ОТП Банк", при цьому 9000 доларів США було сплачено як перший внесок.

В середині листопада 2007 року між нею та відповідачем за церковним обрядом відбулися заручини та їй батьки подарували 1000 доларів США, також 3000 доларів США вона додала своїх коштів і перший внесок за квартиру в кінці листопада був здійснений за 4000 доларів США її коштів та 5000 доларів США коштів відповідача.

Оскільки квартири, за які сплачені грошові кошти, що є спільною сумісною власністю подружжя, залишаються у власності відповідача, просила стягнути з відповідача 55876 грн., що складають її частку грошових коштів, сплачених в період шлюбу за квартируАДРЕСА_1 та 31760 грн. сплачених нею у якості першого внеску за цю квартиру, а також 47246,80 грн., що складають її частку грошових коштів, сплачених в період шлюбу за квартиру АДРЕСА_2.

Також зазначила, що нею за власні кошти 21.03.2007 року, тобто до шлюбу, було придбане ліжко італійського виробництва вартістю 8077 грн., яке знаходиться в користуванні відповідача. Оскільки зазначене ліжко є її особистою власністю, просила зобов’язати відповідача повернути їй ліжко.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду, невірну оцінкою наданих доказів та невірного встановлення обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та стягнути з відповідача 55876 грн., що складають її частку грошових коштів, сплачених в період шлюбу за квартируАДРЕСА_1, за Договором купівлі-продажу квартири від 28.11.2007р., яка залишається у власності відповідача; 47246,80 грн., що складають її частку грошових коштів, сплачених в період шлюбу до ВАТ Державний ощадний банк України"за квартиру АДРЕСА_2 за Договором купівлі-продажу квартири від 02.02.2007р., яка залишається у власності відповідача; 3389,20 грн., що складають витрати на правову допомогу та зобов’язати відповідача повернути їй в натурі ліжко італійського виробництва, придбане нею 21.03.07р., яке є особистою приватною власністю і знаходиться в користуванні відповідача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 22.12.2007 року по 06.11.2009 року, який розірвано у судовому порядку.

02 лютого 2007 року, тобто до укладення шлюбу, ОСОБА_4 уклав з ВАТ "Державний ощадний банк України"договір про іпотечний кредит, згідно якого одержав від банку кредит на придбання кв. АДРЕСА_2 у розмірі 40 500 дол. США.

Крім цього, 28.11.2007р., також до укладення шлюбу, ОСОБА_4 уклав з ПАТ "ОТП Банк"договір про іпотечний кредит, згідно якого одержав від банку кредит на придбання кв. АДРЕСА_1 у розмірі 51 000 дол. США.

Обидві квартири оформлені на ім’я ОСОБА_4 та передані в іпотеку банкам.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 частки її коштів, витрачених на перші внески для придбання квартир та грошової компенсації Ѕ частки коштів, витрачених на погашення кредитів, здійснених за час перебування у шлюбі, суд виходив з недоведеності зазначених вимог.

З вказаним висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки його суд дійшов з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За положеннями ст. 61, 70 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз’яснень п.п.23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Це означає, що спільною власністю чоловіка та дружини, яка може ділитися між ними відповідно до ст. 68 СК України, може бути лише майно, придбане подружжям у кредит, а не кошти, вже витрачені на придбання майна та погашення кредиту.

Спірні квартири придбані за кредитні кошти, до шлюбу сторін, а тому не можуть вважатися майном, що придбане в інтересах сім"ї, в зв’язку з чим і спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання позивача на те, що кредити сплачувалися зі спільних коштів подружжя, тобто з заробітної плати та інших доходів, що відповідно до ч.2 ст. 61 СК України є об’єктами права спільної сумісної власності, а тому вона має право на Ѕ частку цих коштів є безпідставними, оскільки зазначені об’єкти права спільної сумісної власності є такими, що споживаються та витрачаються на придбання майна, що в подальшому може бути поділено між подружжям, тому гроші подружжя, що витрачені не можуть бути поділені.

Згідно ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Кредитні договори не закінчили свою дію, кредитні ресурси в повному обсязі не сплачено, спірні квартири обтяжені договорами іпотеки.

Способи та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя зазначені в ст. 71 СК України.

Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

В зв’язку з тим, що спірні квартири не є об’єктами права спільної сумісної власності подружжя, вимоги щодо визнання їх такими не висувались, вони не можуть бути поділені, а вимога ОСОБА_3, як спосіб поділу, про стягнення з відповідача грошових коштів, витрачених для оплати кредитів, не є способом, встановленим нормами цивільного та сімейного законодавства.

Отже враховуючи, що обраний ОСОБА_3 спосіб поділу спільного майна шляхом стягнення грошових коштів витрачених для оплати кредитів не передбачений законом, правових підстав для задоволення вказаних вимог ОСОБА_3 суд не мав.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.