справа № 22-2690/2808/12 

Головуючий у 1 інстанції: Остапчук Т.В.

Доповідач: Поліщук Н.В.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого судді: Поліщук Н.В.

Суддів : Шкоріної О.І., Рубан С.М.

при секретарі: Василевському Я.П.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м.Києва від 23 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання договору оренди недійсним, усунення перешкод в користуванні власністю, -

В січні 2011 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання договору оренди недійсним, усунення перешкод в користуванні власністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що будинок по вул. Тимирязівській 66 в м.Києві належить йому з відповідачем на праві власності. В лютому 2010 року ОСОБА_3 без його згоди уклав договір оренди з Посольством Республіки Ірак в Україні та його представники не мають змоги потрапити до будинку, зареєструвати будинок в БТІ.

Просив Визнати Договір оренди житлової будівлі, укладений між Відділом Посольства Республіки Ірак в Україні з питань освіти та культури та ОСОБА_3 щодо оренди нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1, недійсним, як такий, що було укладено з порушенням п.п. 1, 2, 3 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні спільним майном шляхом забезпечення доступу Позивача та його представників до житлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1(літ. «О»), право власності на 1/2 частину якої визнане за Позивачем рішенням Печерського районного суду від 22 жовтня 2009 року, яке набрало законної сили 20 січня 2010 року, та передачі Позивачу та/або його представникам комплекту ключів від вказаної будівлі та воріт.

Зобов'язати ОСОБА_3 забезпечити звільнення житлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1(літ. «О») від майна третіх осіб, що орендують будівлю, а саме Відділу Посольства Республіки Ірак в Україні з питань освіти та культури.

Заборонити ОСОБА_3 укладати угоди відносно новозбудованої житлової АДРЕСА_1 та земельної ділянки по вул. Тимирязівська 66 в місті Києві без отримання згоди Позивача.

Витребувати у Відповідача договір оренди, згідно якого новозбудовану житлову АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, було передано у користування Посольству Республіки Ірак в Україні Київ для розміщення у житловій будівлі офісу Відділу з питань освіти та культури.

рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2011 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання договору оренди недійсним, усунення перешкод в користуванні власністю задоволено частково.

Визнано недійсним Договір оренди будівлі за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 411 кв.м. від 1 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та Посольством Республіки Ірак в Україні .

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, просить змінити рішення в частині задоволення позову про визнання договору недійсним та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що фактично укладення договору оренди відбулось 09.12.2009 року, отже на момент передачі приміщення в оренду рішення Печерського районного суду м. Києва від 22.10.2009 року, яким визнано право власності на новозбудованої будівлі, загальною площею 411, 0 кв.м. не набрало законної сили.

Також посилається на те, що на момент вчинення оскаржуваного правочину іншого, ніж відповідач ОСОБА_3, власника будівлі у встановленому законом порядку визначено не було.

Вважає, що суд першої інстанції повинен був застосувати ч. 3 ст. 249 ЦК України, відповідно до якої, права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечувала проти апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

У судове засідання позивач, відповідач та представник третьої особи не зявились, будучи повідомленими про місце і час розгляду справи (про що свідчать зворотні судові повідомлення), поважність причин неявки суду не повідомили, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність згідно ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним та усунення перешкод в користуванні майном, позивач послався на те, що він, як співвласник житлової будівлі, не надавав відповідачу будь-якої згоди та повноважень на укладення договору оренди та передачу у користування третім особам, окрім того, вказував на порушення вимог ст. 6 ЖК України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання договору недійсним, суд першої інстанції керувався тим, що спірний договір був укладений без згоди позивача, як співвласника спірної будівлі, посилаючись на ст. 215, 203 ЦК України.

Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 01 лютого 2010 року, укладено Договір оренди будівлі за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та Посольством Республіки Ірак в Україні, загальною площею 411 кв.м.

рішенням Печерського районного суду м.Києва від 22.10.2009 року за позивачем визнано право власності на 1/2 частину новозбудованої житлової будівлі, загальною площею 411 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 (літ.О)

Зазначеним рішенням також установлено, що житлова будівля загальною площею 411 кв.м. розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Новозбудована житлова будівля в експлуатацію не введена, право власності на будівлю не оформлено.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до Додатку № 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (z0157-02) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445 (z0157-02) , рішення суду про визнання права власності на обєкти нерухомого майна є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Пунктом 1.2. даного положення визначено, що державна реєстрація прав це не офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на обєкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно п. 1.4.1 даного положення обовязковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема, фізичним та юридичним особам.

Установлено, що як на момент укладення Договору оренди будівлі від 01.02.2010 року, так і на теперішній час право власності на частину новозбудованої житлової будівлі за ОСОБА_4 на підставі рішення суду в установленому законом порядку не зареєстровано.

За змістом ч. 4 ст. 369 ЦК України предявити позов про визнання правочину недійсним з підстав відсутності згоди на його вчинення інших співвласників мають право тільки співвласники.

Отже, оскільки право власності на частину новозбудованої житлової будівлі у ОСОБА_4 на час укладення Договору оренди за правилами ч. 2 ст. 331 ЦК України не виникло, висновки суду щодо визнання Договору оренди недійсним з підстав відсутності згоди іншого співвласника є помилковими.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 305, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, задовольнити частково.

рішення Печерського районного суду м.Києва від 23 вересня 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання договору оренди недійсним, усунення перешкод в користуванні власністю відмовити.

рішення набирає чинності з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.