Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі :

головуючого судді: – Шимківа С.С.,

суддів – Бондаренко Н.В., Демянчук С.В.,

секретар судового засідання – Приходько Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації на рішення Дубровицького районного суду від 09 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації, Дубровицької районної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

Рішенням Дубровицького районного суду від 09 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації, Дубровицької районної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Дубровицького районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі в розмірі 31 755 грн.20 коп. (тридцять одна тисяча сімсот п’ятдесят п’ять гривень двадцять копійок), 5000 грн. (п’ять тисяч гривень) моральної шкоди та 1000 грн. (одну тисячу гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 1894 грн. 49 коп. допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про судові витрати.

Вважаючи рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації подало апеляційну скаргу.

Вказує, що ОСОБА_2 було звільнено з посади директора територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян відповідно до вимог чинного законодавства. Перевіркою були встановлені факти порушень у територіальному центрі, в зв’язку з чим було отримано згоду Головного управління праці та соціального захисту населення на звільнення директора цього центру із займаної посади. Після чого, відповідно до рішення сесії Дубровицької районної ради та за дорученням голови

Справа № 22-227/12 Головуючий у І інстанції –Сидоренко З.С.

Категорія 51.52 Доповідач –Шимків С.С.

Д убровицької РДА були проведені повторні перевірки фінансово-господарської діяльності т ериторіального центру, якими були підтверджені порушення та виявлені нові, що відображено в довідці від 13.11.2008 року. Відповідно до розпорядження голови Дубровицької РДА про притягнення до відповідальності винних осіб, начальником управління було оголошено догану директору ОСОБА_2 наказом по управлінню № 2 від 17.01.2007 року. Оскільки директором територіального центру ОСОБА_2 було проігноровано виконання наказів начальника управління, розпорядження голови райдержадміністрації, та відкрились нові факти порушень, то за дорученням голови РДА від 08.04.2009 року № 12/1.23 було створено комісію та проведено перевірку діяльності центру, в ході якої були виявлені попередні порушення, які не були усунуті, а також виявлені нові.

Крім того, зазначає, що в усіх матеріалах перевірок встановлено факт залишку коштів на спецрахунку у великих розмірах, однак вони не використовувалися на покращення умов проживаючих.

21.07.2009 року до ОСОБА_2 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, яка не була оскаржена позивачкою і на момент її звільнення діяла.

Вказує, що 19.07.2010 року від Головного УПСЗН Рівненської ОДА було отримано (в електронному варіанті) погодження про звільнення директора територіального центру ОСОБА_2, а оригінал цього погодження було отримано 22.07.2010 року.

20.07.2010 року по Управлінню був прийнятий наказ № 48-Ос "Про звільнення директора територіального центру ОСОБА_2." за систематичне невиконання своїх посадових обов’язків.

Вважає, що УПСЗН Дубровицької РДА правомірно застосовано п. 3 ст. 40 КЗпП України, що передбачає можливість розірвання трудового договору через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

У судовому засіданні представники відповідачів, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.

ОСОБА_2 та її представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликалися на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 01 липня 2005 року по 20 липня 2010 року працювала директором територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управляння праці та соціального захисту населення Дубровицької райдержадміністрації. / далі Центру/

Наказом № 48-Ос від 20 липня 2010 року позивачку звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Задовольняючи позовні вимоги та поновляючи ОСОБА_2 на вищезазначеній посаді, стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду, суд першої інстанції, виходив із того, що накази про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності не складають систему дисциплінарних стягнень, що є підставою для звільнення в порядку п. 3 ст. 40 КЗпП України. При цьому, судом правомірно перевірено дотримання порядку та строків застосування заходів попереднього дисциплінарного стягнення та обставини того, чи не сплили строки після застосування попередніх стягнень.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судом повно та об’єктивно.

Так, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) ).

У наказі про звільнення зазначено, що до позивачки раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення згідно до наказу № 56 від 21 липня 2009 року у вигляді догани.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Під систематичністю розуміється застосування дисциплінарних заходів за 2 і більше випадки невиконання службових обов’язків.

Таким чином, при звільненні працівника з підстав, передбачених даною нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов’язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки він вчинив після застосування до нього стягнення.

У п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами), зазначено про те, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема чи не застосувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин ОСОБА_2 посадових обов’язків при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення та не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП України, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Проте, відповідачем при накладенні дисциплінарного стягнення в вигляді звільнення безпідставно взято за основу, як повторність, дисциплінарне стягнення від 21.07.2009 року.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що початок обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення починається не з часу вчинення дисциплінарного проступку, й не з часу витребування пояснень у працівника, тощо, а з часу його виявлення.

Судом встановлено, що відповідно до доручення голови Дубровицької райдержадміністрації 08 квітня 2009 року була створена комісія з метою перевірки ефективності господарсько-фінансової діяльності територіального центру. / а.с. 85, 107 т.1/. До складу комісії входило п’ять працівників управління праці, тобто відповідача.

Перевірка проводилася з 09 квітня по 22 квітня 2009 року, що підтверджується довідкою / а.с. 142- 148 т.1/.

З доручення голови райдержадміністрації від 28 квітня 2009 року за № 247/1-14 щопонеділкової оперативної наради 27 квітня 2009 року вбачається, що п.3 доручено начальнику управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації: надати результати перевірки у територіальний центр та інформацію на реагування результати перевірки. Висвітлити зазначені матеріали в районній газеті. /а.с. 43 т.1/.

Таким чином, беззаперечними доказами встановлено, що до 27 квітня 2009 року виявлено правопорушення, за яке винесено позивачці догану /за № 56- Ос від 21 липня 2009 року/ .

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що вищевказане дисциплінарне стягнення до позивачки було застосовано в порушення положень ст. 148 КЗпП України, тобто за пропуском місячного строку з моменту виявленням проступку.

Безпідставними вважає колегія суддів доводи апелянта про те, що їм стало відомо про результати перевірки лише 26 червня 2009 року.

Такі доводи є непослідовними, та не узгоджуються з встановленими судом обставинами, які свідчать про те, що управлінню праці було відомо про наслідки перевірки його структурного підрозділу саме в квітні 2009 року. В підтвердження своїх доводів, відповідачі на неодноразові вимоги апеляційного суду належних доказів не надали.

Окрім того, посилання представника управління про відсутність журналу вхідної кореспонденції установи за 2009 рік суперечать Примірній Інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної

Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. N 1153 (1153-97-п) ./, яка діяла на момент виникнення правовідносин/ та належних доказів, що підтверджують втрату таких документів установою.

Також, не заслуговують на увагу та спростовуються доводи представника управління, щодо систематичного та неналежного виконання позивачкою своїх посадових обов'язків.

Так відповідно до грамоти / а.с. 88 т.1/, ОСОБА_2 нагороджено 06 квітня 2010 року Рівненською обласною організацією профспілки працівників соціальної сфери України за сумлінну, багаторічну працю, високий професіоналізм, особистий внесок у розвиток соціальної сфери. З характеристики на позивачку /а.с.9 т.1/, яка видана за підписом начальника управління Буткевича В., вбачається, що позивачка характеризується по місцю роботи виключно позитивно. В апеляційному суді начальник управління підтвердив, що дана характеристика була надана на позивачку в профспілкові органи для нагородження.

Вказані порушення вимог трудового законодавства є підставою для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Внаслідок незаконного звільнення порушені конституційні та трудові права позивачки.

Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого становить 31 755 грн. 20 коп.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вірно зазначив про те, що незаконним звільненням позивачці було завдано і моральної шкоди. Враховуючи встановлений факт порушення прав позивача в сфері трудових правовідносин, з урахуванням понесених в зв’язку з цим позивачкою моральних страждань, яка цьому з вини відповідача втратила заробіток, що призвело до погіршення матеріального стану її сім’ї та її стану здоров’я.

На підтвердження таких висновків в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи.

Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними і допустимими доказами в передбаченому законом порядку відповідачі висновки суду не спростували.

Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації відхилити.

Рішення Дубровицького районного суду від 09 грудня 2011 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.