2-1568/11 Про визнання звільнення незаконним, зміну запису у трудовій книжці - 21.02.2012 Прийняття

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмежено відповідальністю підприємство «Машинобудівник»про визнання звільнення незаконним, зміні запису у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, оплати за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу,-

У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до ТОВ «Машинобудівник», посилаючись на те, що він перебував з відповідачем в трудових відносинах, працюючи на посаді генерального директора по будівництву з 01 серпня 2008 року.

25 серпня 2009 року він звернувся із заявою про його звільнення по ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, але відповідач не задовольнив заяву, у зв'язку з чим він був зобов"язаний відпрацювати два тижні. Наказом відповідача № 26-к від 08 вересня 2009 року його було звільнено за п. 4 ст. 40 КзпП України. Вважаючи, що його звільнили з порушенням трудового законодавства, ОСОБА_2 просив задовольнити його позов.

рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено. Суд визнав звільнення ОСОБА_2 з ТОВ підприємства «Машинобудівник»за прогул неправомірним. Визнав ОСОБА_2 звільненим з товариства «Машинобудівник»за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 08 вересня 2009 року. Зобов'язав ТОВ підприємство «Машинобудівник»виправити запис про звільнення у трудовій книжці ОСОБА_2 Стягнув з ТОВ підприємство «Машинобудівник»на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 1997 грн. 13 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення суду в сумі 1770 грн. 42 коп., середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 49 012 грн. 44 коп., а всього 52779,99 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ підприємство «Машинобудівник» просить рішення суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не був додержаний порядок звільнення за прогул, встановлений ст. 43 КЗпП України та порядок щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення в порядку передбаченому ст. 149 КЗпП України, не проведений своєчасно остаточний розрахунок при звільненні, а також не виконано обовязку з видачі трудової книжки під час звільнення.

З такими висновками суду погодитись повністю не можна.

Згідно з положеннями п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому Пленум Верховного Суду України в п. 24 своєї постанови від 6 листопада 1992 року 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) зі змінами судам роз'яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі при звільненні за п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом встановлено, що позивач працював у ТОВ «Машинобудівник» на посаді генерального директора по будівництву з 01 серпня 2008 року.

25 серпня 2009 року він подав заяву про звільнення його з посади за угодою сторін, але за розпорядженням керівництва, позивач повинен був відпрацювати до 07 вересня 2009 року включно.

Наказом відповідача № 26-к від 08 вересня 2009 року його було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КзпП України, але, який саме час відповідач вважає прогулами, із наказу не вбачається.

З матеріалів справи вбачається, що при притягненні ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, директором товариства допущені грубі порушення трудового законодавства. За змістом ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з заходів стягнення догана або звільнення. Крім того, притягнення до дисциплінарної відповідальності можливе у разі відсутності на роботі без поважних причин. Наказ видано без письмових поясненнь самого позивача та з недотриманням вимог щодо його ознайомлення.

Враховуючи викладене, розірвання з позивачем трудового договору за п. 4 ст. 40 КЗпП України не можна визнати таким, що відповідає вимогам норм трудового законодавства.

Виходячи з дійсних обставин справи та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п. 8 постанови Пленуму від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , - колегія суддів прийшла до висновку про зміну формулювання причини звільнення позивача з роботи з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Виходячі з дійсних обставин, колегія судів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, що передбачено ст. 117 КЗпП України.

Згідно довідки відповідача від 15 березня 2010 року за № 38 заборгованість по виплаті заробтіної плати ОСОБА_2, була виплачена 19 листопада 2009 року у повному обсязі.

Крім того, докази про неодноразові звернення до відповідача з проханням провести остаточний розрахунок при звільненні та видати трудову книжку, як стверджує позивач, в матеріалах справи відсутні.

Згідно вимог ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Таким чином, підстави для прийняття рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відсутні.

Оскільки судом при постановленні рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, таке рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю підприємство «Машинобудівник»- задовольнити частково.

рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.