Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Григоренка М.П., Оніпко О.В.;

секретар судового засідання Приходько Л.В.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 02 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –Виконавчий комітет Рівненської міської Ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів у твердій грошовій сумі і додаткових витрат на дитину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –Виконавчий комітет Рівненської міської Ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі в її вихованні,

рішенням Рівненського міського суду від 02 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –Виконавчий комітет Рівненської міської Ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів у твердій грошовій сумі і додаткових витрат на дитину задоволено. ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З нього на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини стягнено щомісячні аліменти в розмірі 450 грн. Крім того, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнено щомісячні додаткові витрати в розмірі 100 грн.

ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –Виконавчий комітет Рівненської міської Ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі в її вихованні відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення його батьківських прав відсутні.

Вказував, що не нехтує своїми батьківськими обов’язками стосовно дочки та бажає і надалі піклуватися про неї. Доводив, що не має можливості бачитися з дочкою через неприязні стосунки із позивачкою, яка в період з червня 2010 по квітень 2011 року неодноразово змінювала місце свого проживання та не дозволяла спілкуватися з дитиною.

Також апелянт не погодився з висновком місцевого суду про стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки він має стабільний заробіток, у зв’язку з чим просив стягувати аліменти в частці від його доходу.

Одночасно ОСОБА_1 погодився з рішенням місцевого суду в частині, що стосується стягнення з нього додаткових витрат на утримання дочки в розмірі 100 гривень щомісячно.

Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині, що стосується позбавлення його батьківських прав, стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та відмови в задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі в її вихованні скасувати.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 рішення місцевого суду вважала правильним і просила апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сарненського районного управління юстиції Рівненської області від 18 липня 2005 року, ОСОБА_1 є батьком малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).

Статтею 164 СК України визначено перелік підстав, за яких батько, мати можуть бути позбавлені батьківських прав.

Згідно із п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 цієї Постанови (v0003700-07) роз’яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавляючи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги пояснення позивачки та показання свідків про те, що відповідач не піклується про виховання дитини; вчасно не сплачує аліментів на дочку, який визначений йому фактично у мінімальному розмірі (а. с. 8-9); та врахував висновок Виконавчого комітету Рівненської міської ради як органу опіки та піклування, в якому зазначено про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав (а. с. 60-61).

Як видно з матеріалів справи, 24 березня 2010 року ОСОБА_1 звертався до Виконавчого комітету Рівненської міської ради з приводу визначення йому способу участі у вихованні дитини, можливості спільного відпочинку з дитиною та спілкування з нею. Проте після цього звернення ОСОБА_1, незважаючи на те, що Виконавчий комітет Рівненської міської ради, як він стверджує, не повідомив йому про результати розгляду його заяви, протягом майже двох років до органу опіки та піклування з приводу визначення його участі у вихованні дитини більше не звертався і протягом цього часу про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя не піклувався (незважаючи на те, що ОСОБА_2 вже зверталася до нього в суд з позовом про позбавлення батьківських прав).

Зазначені обставини підтверджені показаннями допитаних у справі свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та іншими доказами, а також висновком органу опіки та піклування.

З характеристики на ученицю 1-А класу Рівненської ЗОШ 1-Ш ст. № 10 ОСОБА_5 на а. с. 51 вбачається, що ОСОБА_1 у школі, де навчається його дочка, "не з’являвся".

Як зазначено у висновку органу опіки та піклування, дитина вважає своїм батьком не ОСОБА_1, з яким практично не бачиться, а ОСОБА_3, з яким ОСОБА_2 перебуває у другому зареєстрованому шлюбі.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 визнав, що з дитиною за останні 2010 і 2011 роки він дійсно бачився лише два рази.

Доказів про те, що ОСОБА_2 чи інші особи при цьому чинили йому якісь перешкоди у спілкуванні з дитиною у справі немає.

Тому такі дії відповідача, на думку колегії суддів, свідчать про те, що ОСОБА_1 не проявляє батьківської турботи і любові щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно малолітньої ОСОБА_5 та свідчать про його небажання брати участь в її вихованні.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням викладених вище обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що місцевий суд, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, прийшов до цілком правильного висновку про необхідність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та у зв’язку з цим відмовив ОСОБА_1, який не подав суду жодних доказів про те, що йому чинилися якісь перешкоди у спілкуванні з дитиною, у задоволенні його зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі в її вихованні, які він пред’явив до ОСОБА_9 у відповідь вже після того, як вона повторно звернулася до нього в суд із позовом про позбавлення батьківських прав.

Покликання апелянта в судовому засіданні апеляційного суду на договір страхування малолітньої дочки не спростовує правильності зробленого місцевим судом висновку про позбавлення його батьківських прав, оскільки правом розпоряджатися цими коштами має лише сам ОСОБА_1

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про стягнення зі ОСОБА_1 аліментів у твердій грошовій сумі.

Судом установлено, що рішенням Сарненського районного суду від 24 квітня 2007 року зі ОСОБА_1 вже стягуються аліменти на утримання дочки у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 184 СК України визначено, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Як видно з довідки, виданої ОСОБА_1 28 листопада 2011 р., та як було з’ясовано в судовому засіданні апеляційного суду, він з 15 березня 2008 року працює на посаді голови правління Виробничого кооперативу "Авіс і Д", який займається оптово-роздрібною торгівлею та харчуванням дітей у школах Сарненського району, і має хоч незначний, проте постійний місячний дохід у сумі 960 грн. (а. с. 58-59). Твердження ОСОБА_2 та її представника про те, що цей дохід є заниженим матеріалами справи не стверджені.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що відповідач має мінливий, нерегулярний дохід, та визначати йому розмір аліментів на дитину у твердій грошовій сумі.

Тому рішення місцевого суду в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

рішення суду першої інстанції про стягнення додаткових витрат на дитину в апеляційному порядку не оскаржено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 184 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

рішення Рівненського міського суду від 02 грудня 2011 в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячних аліментів у розмірі 450 гривень скасувати.

ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі відмовити.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.