22-ц-373/12 Про звернення стягнення на предмет застави - 15.02.2012 Прийняття

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2011 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, -

У березні 2010 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"(далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між ПАТ КБ "ПриватБанк"та ОСОБА_3 31.08.2007 року було укладено кредитний договір № НОМЕР_2 (далі кредитний договір), згідно з яким ПАТ КБ "ПриватБанк"зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 14862,19 доларів США терміном до 31.08.2012р., а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором.

ПАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит, а відповідач свої зобов’язання виконав частково, у зв’язку з чим станом на 10.03.2010 року виникла заборгованість у розмірі 9145,47 доларів США (72980,85 грн.), яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 8542,64 доларів США (68170,27 грн.); заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 491,12 доларів США (3919,14 грн.); заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 64,88 доларів США (517,74 грн.); пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором у сумі 46,83 доларів США (373,70 грн.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк"та ОСОБА_3 31.08.2007 року було укладено договір застави рухомого майна № НОМЕР_2, згідно з яким відповідач надав в заставу автомобіль DADI, модель BDD1022SE ЗНГ, рік випуску: 2006, тип ТЗ: легковий пікап, № кузова/шасі: НОМЕР_3, р.н. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3

Відповідно до умов кредитного договору та діючого законодавства ПАТ КБ "ПриватБанк"має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення не предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов’язань передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Посилаючись на зазначені обставини, просив передати в заклад ПАТ КБ "ПриватБанк"шляхом вилучення у ОСОБА_3 належне йому на праві власності заставне майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмети застави шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк"з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк"всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2011 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк"відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ КБ "ПриватБанк"в особі представника ОСОБА_4 подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк"в особі представника ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не був повідомлений про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання, а так як договір застави, що укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 31.08.2007 року щодо нерухомого майна –автомобіля DADI, реєстраційний номер НОМЕР_1 нотаріально не посвідчений, тому є нікчемний.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитися не може, оскільки його суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк"правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк"та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № НОМЕР_2. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 14862,19 доларів США на строк до 31.08.2012 року зі сплатою за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом - п.7.1 (а.с. 121-123).

В забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором, 31.08.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк"та ОСОБА_3 укладено договір застави рухомого майна № НОМЕР_2, за яким ОСОБА_3 передав у заставу банку автомобіль DADI, модель BDD1022SE ЗНГ, рік випуску: 2006, тип ТЗ: легковий пікап, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності (а.с. 124-126).

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції неналежно оцінив докази надані сторонами, а вирішивши спір на користь відповідача та відмовивши у задоволенні позову банку з тих підстав, що договір застави нотаріально не посвідчений, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ч. 1 ст. 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

При укладенні договору застави автомобіля відповідач не наполягав на нотаріальному посвідченні договору.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в силу загального правила про дію закону в часі до спірних правовідносин повинен застосовуватись той закон, який діяв на момент укладення договору застави автомобіля (ст. 58 Конституції України). Оскільки, договір застави укладений 31 серпня 2007 року, тому відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII "Про заставу" (в редакції закону від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) ) нотаріальна форма договору застави транспортних засобів, що підлягали державній реєстрації, не вимагалась.

Однак, у порушення положення ст. 58 Конституції України, суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував Закон України "Про заставу" (2654-12) в редакції від 6 липня 2010 року № 2435-VI (2435-17) , де ч.2 ст. 13 передбачено, що у випадках, коди предметом застави є нерухоме майно, космічні об’єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на відповідних правовстановлюючих документах.

Таким чином, оскільки договір застави, яким забезпечене виконання кредитного зобов’язання відповідачем, укладений між сторонами у письмовій формі 31 серпня 2007 року, висновок апеляційного суду про його нікчемність з огляду на недодержання нотаріальної форми правочину, є помилковим.

Разом з цим, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_3 не повідомлений банком про його намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, письмове повідомлення про порушення ОСОБА_3 забезпеченого обтяженням зобов’язання позивачем суду не надане та в матеріалах справі відсутнє.

За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення з наступних підстав.

Статтею 589 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктами 15.7.1,23 укладеного між сторонами договору застави рухомого майна, передбачено право заставодержателя звернути стягнення на заставлене майно у випадку, якщо в момент настання термінів якого-небудь із передбачених кредитним договором зобов’язань, вони не будуть виконані (а.с. 124-126).

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що заборгованість відповідача станом на 10 березня 2010 року становила 9145,47 доларів США, що еквівалентно 72980,85 грн.; з яких 8542,64 долара США (68170,27 грн.)–заборгованість за кредитом, 491,12 долар США (3919,14 грн) - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 64.88 доларів США (517,74 грн.) –заборгованість по комісії за користування кредитом, 46.83 доларів США (373,70 грн.) –пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Згідно ст. 589, ч.ч.1,2 ст. 590, ч.1 ст. 591 ЦК України, у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк ( термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, регулюється нормами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) .

Відповідно ст. 27 зазначеного Закону, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Повідомлення повинно містити таку інформацію:

1) зміст порушення, вчиненого боржником;

2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги;

3) опис предмета забезпечувального обтяження;

4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу;

5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач;

6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Звертаючись з позовом про звернення стягнення на заставне майно, позивач на виконання вимог даної статті, не надав копію письмового повідомлення про порушення ОСОБА_3 забезпеченого обтяженням зобов’язання та вимогу виконати порушене зобов’язання. У засіданні апеляційного суду представник позивача пояснила, що така вимога направлялася боржнику простою кореспонденцією, однак текст вимоги не зберігся. На підтвердження відправлення повідомлення надано копію реєстру.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у порушення вимог ст. 589 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", п. 15.9 договору застави № НОМЕР_2 від 31.08.2007 року, письмова вимога, що передбачена п. 2.3.3. кредитного договору № НОМЕР_2 від 31.08.2007 року, боржнику не направлялася, а довід позивача, про те, що вона була направлена належними доказами не підтверджений, так як текст вимоги відсутній, а копія реєстру в якому зазначене прізвище ОСОБА_3 не дає підстав вважати що саме за цим реєстром була направлена вимога про виконання забов’язання, а в силу ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Крім того, в порушення вимог ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", при ініціюванні звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент подаяі позову –17.03.2010 року, звернення стягнення на предмет обтяження - автомобіль DADI, модель BDD1022SE ЗНГ, рік випуску: 2006, тип ТЗ: легковий пікап, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 не зареєстровано в Державному реєстрі. Така реєстрація позивачем здійснена під час апеляційного розгляду справи –23.01.2012 року про що надано копію витягу (а.с. 204).

За таких обставин суд першої інстанції, надавши перевагу доводам щодо укладення договору застави без нотаріального посвідчення, зазначене залишив поза увагою, незважаючи на те, що вирішення даних питань має важливе значення при ухваленні законного та обгрунтованого рішення, а оскільки позивачем порушені вимоги як кредитного договору так і договору застави, порушені вимоги Закону України "про Заставу" (2654-12) та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"з інших правових підстав.

Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави з інших правових підстав.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2011 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави відмовити з інших правових підстав.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.