Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Маринченка В.Л.,

суддів:                     Волкова О.Ф., Гриціва М.І., 

                            Кривенди О.В., Панталієнка П.В., 

                            Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., 

                            Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Саченко Марії Миколаївни (далі - Держреєстратор, Служба відповідно), Служби, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: визнати протиправними дії Держреєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2; визнати протиправним та скасувати рішення Держреєстратора від 17 грудня 2013 року індексний номер 9159783 щодо реєстрації права власності на зазначену квартиру та зобов'язати Службу внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) про скасування державної реєстрації речового права на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_2.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що при винесені оскаржуваного рішення Держреєстратор порушив вимоги частини другої статті 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-ІV (1952-15) ), пунктів 15, 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) (набрав чинності після прийняття оскаржуваного рішення), оскільки попередня реєстрація права власності на спірну квартиру за нею не скасована.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах частини другої статті 9 Закону № 1952-ІV, пункту 10 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (1141-2011-п) , пунктів 12, 92, 93 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (703-2011-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), пунктів 3-5 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 року № 1844/5 (z2102-12) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2102/22414 (z2102-12) ), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2014 року (№ К/800/28329/14, К/800/28327/14, К/800/28328/14), 30 жовтня 2014 року (№ К/800/45691/14), 2 червня 2015 року (№ К/800/49306/13), 11 червня 2015 року (№ К/800/51950/14).

Також до заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2014 року (№ К/800/8474/14), якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, тобто фактично погодився із висновками судів щодо застосування ними норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що Держреєстратор правомірно прийняв оскаржуване рішення, оскільки представник третьої особи подала всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 та з огляду на відсутність підстав для відмови у реєстрації. Також суди зазначили, що існує спір про право на квартиру, який потрібно вирішувати в поряду цивільного судочинства.

Обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, ОСОБА_1 послалася на:

- ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2014 року (№ К/800/28329/14, К/800/28327/14, К/800/28328/14), у якій касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову у справі про скасування рішення і запису про реєстрацію права власності на нежиле приміщення, оскільки спірне приміщення згідно з витягом із Реєстру зареєстроване за позивачем - Київською обласною спілкою споживчих товариств, а наданий державному реєстратору товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Виробниче підприємство - ВТС" договір про розірвання договору купівлі-продажу засвідчував перехід права власності на спірне нерухоме майно від ПВП "Сіріус", тобто від іншої особи, ніж та, що зазначена в Реєстрі. Зазначене свідчить про наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, які державний реєстратор мав виявити та прийняти рішення про відмову в державній реєстрації права власності ТОВ "Виробниче підприємство - ВТС" відповідно до Закону № 1952-ІV (1952-15) ;

- ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року (№ К/800/45691/14), в якій касаційний суд погодився з рішенням судів попередніх інстанції щодо правомірності відмови реєстраційної служби Ямпільського районного управління юстиції Сумської області в державній реєстрації права власності у зв'язку з встановленням невідповідності заявлених прав вже зареєстрованим, яка полягала в тому, що позивач отримав свідоцтво про право власності на спірний об'єкт нерухомого майна в 2010 році і повторно не може зареєструвати його в складі іншого об'єкта нерухомого майна, оскільки це призведе до подвійної реєстрації;

- ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2015 року (№ К/800/49306/13), в якій касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанції щодо скасування свідоцтва про право власності на будівлю, склад, оскільки відповідно до Закону № 1952-ІV (1952-15) та Порядку (703-2011-п) державний реєстратор при надходженні заяви про реєстрацію права власності мав з'ясувати чи не зареєстроване право на вказану будівлю за іншими особами; також зазначив, що додані споживчим товариством "Юкон" до заяви про державну реєстрацію документи не містили посилання на адресу або місцезнаходження будівлі, отже, у відповідача не було підстав для реєстрації права власності на будівлю;

- ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року (№ К/800/51950/14), в якій касаційний суд дійшов висновку, що державний реєстратор, здійснюючи реєстрацію права власності на нерухоме майно за КП "Центральний ринок", діяв з перевищенням повноважень, оскільки згідно з карткою прийому заяви зазначене підприємство не надало необхідні документи для реєстрації, а право власності на нерухоме майно вже зареєстровано за ТОВ "Миколаївський центральний ринок", тому з огляду на положення Закону № 1952-ІV (1952-15) та Порядку (703-2011-п) державний реєстратор порушив процедуру вчинення реєстраційних дій, а саме не запитав інформацію щодо спірного нерухомого майна у відповідних реєстрах.

Отже, ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень стало наслідком встановлення різних обставин справ, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.