6-376св12 Про визначення порядку користування земельною ділянкою - 30.05.2012 Прийняття

за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Октрябрського районного суду м. Полтави від 2 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного сулу Полтавської області від 5 грудня 2011 року,

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належить 23/100 частин житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1, інша частина належить відповідачам. У добровільному порядку протягом тривалого часу сторони не можуть дійти згоди щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний будинок, відносно чого у них виникають постійні сварки, тому позивач просив суд визначити порядок користування земельною ділянкою.

Рішенням Октрябрського районного суду м. Полтави від 2 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного сулу Полтавської області від 5 грудня 2011 року, позов задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування постановленої ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень першої й апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи у повному обсязі позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з передбачених ст.ст. 88, 106, 158 ЗК України підстав, визначивши порядок користування земельною ділянкою на підставі варіанту №1 висновку №334 судової будівельно-технічної експертизи від 20 серпня 2011 року. При цьому суди врахували, що з кожною зміною власників будинку змінювався порядок користування земельною ділянкою, оскільки кожен з них будував нові будівлі і споруди для покращення житлових умов. ОСОБА_5 добудувала до належної їй частини будинку поріг, який займає більшу частину проходу до квартири позивачки, що обмежує можливість останньої, яка має дочку - інваліда другої групи, вільно проходити до власного житла та провозити інвалідний візок, з приводу чого між сторонами неодноразово виникали сварки.

Проте такі висновки зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 3 листопада 1989 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 23/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, а інша частина вказаного будинку з господарськими будівлями і спорудами належить відповідачам: ОСОБА_5 - ј частин; ОСОБА_6 - 2/25 частин; ОСОБА_4 - 4/100 частин; ОСОБА_3 - 23/100 частин; ОСОБА_7 - 13/100 частин; ОСОБА_5 - 27/100 частин.

Так, за вищевказаною адресою розташовані два житлові будинки літ. «А-1» та літ. «Б-1», а також сарай літ. «Д», сарай літ. «д», сарай літ. «В», сарай літ. «Е», сарай літ. «М», сарай літ. «Ж1», гараж літ. «З», вбиральня літ. «К», вбиральня літ. «И», вбиральня літ. «Є», огорожа №1, 2, 4, водогін №3.

ОСОБА_3 має дочку ОСОБА_6, яка є інвалідом другої групи з дитинства (а.с.146) та пересувається лише за допомогою інвалідного візка.

Квартира позивача розташована в одному будинку з квартирою відповідача, який з метою покращення своїх житловий умов добудував до належної йому частини будинку поріг, що займає більшу частину проходу до квартири позивача та створює перешкоди позивачеві вільно проходити до власного житла та провозити інвалідний візок, з приводу чого між сторонами неодноразово виникали сварки.

Ухвалою Октрябрського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2010 року у справі призначено судово-технічну експертизу (а.с.56-57).

Висновком Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз №334 судової будівельно-технічної експертизи від 20 серпня 2011 року запропоновано два варіанти порядку користування земельною ділянкою у відповідності до ідеальних часток будинку (а.с.59-63).

Зазначеним висновком встановлено, що ОСОБА_5 фактично користується квартирою №1 в житловому будинку літ. «А-1», гаражем літ. «Ж», сараєм літ. «М», сараєм літ. «В», вбиральнею літ. «К», яка на момент дослідження знесена, огорожею №1, 2, 4 та водогоном №3, які перебувають у спільному користуванні всіх співвласників, а також земельною ділянкою площею 400, 7 кв.м.

ОСОБА_3 фактично користується квартирою №2 в житловому будинку літ. «А-1», сараєм літ. «Е», огорожею №1, 2, 4 та водогоном №3, які перебувають у спільному користуванні всіх співвласників, а також земельною ділянкою площею 230 кв.м.

Згідно з даними технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1, складеного станом на 1 червня 1989 року, площа земельної ділянки, яка зареєстрована за вказаним будинком становила 1 455 кв.м.

Згідно з даними технічного паспорту на вищевказаний будинок, складеного станом на 4 серпня 2006 року площа земельної ділянки, яка зареєстрована за вказаним будинком становила 1 471 кв.м.

Відповідно до даних плану горизонтальної зйомки, виконаної ДНВП «Полтавагеодезцентр», площа земельної ділянки на час проведення досліджень у зв'язку з проведенням експертизи становить 1 592 кв.м.

Надаючи висновок та пропонуючи варіанти порядку користування спірною земельною ділянкою, експерт виходив з того, що фактичний розмір земельної ділянки, якою користуються сторони, становить 1 592 кв.м.

Частинами 1, 2 статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У апеляційній скарзі ОСОБА_5 звертала увагу суду на ту обставину, що первинно співвласникам вищевказаного будинку у 1955 році було виділено у користування 1 455 кв.м., а тому й до всіх наступних набувачів переходило право користування земельною ділянкою у вказаному розмірі, а не земельною ділянкою площею 1 592 кв.м., яку зазначено у висновку експертизи (а.с.234).

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на доводи апеляційної скарги, а також на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: який саме розмір земельної ділянки вперше надавався співвласникам домоволодіння АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку та, відповідно, у яких розмірах земельна ділянка переходила до наступних співвласників, та на якій підставі сторони користуються земельною ділянкою, загальний розмір якої фактично становить 1 592 кв.м.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судами не дотримані всі вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційні скарги підлягають задоволенню, а ухвалені в справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 і ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Октрябрського районного суду м. Полтави від 2 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного сулу Полтавської області від 5 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.