Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді: Луспеника Д.Д.,

суддів: Червинської М.Є., Лесько А.О.,

Гулька Б.І., Черненко В.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - відділ Держкомзему у м. Костянтинівка Донецької області, Костянтинівська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 10 березня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 липня 1999 року на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку, площею 0,08 га, розташовану в АДРЕСА_2. На підставі цього договору 3 серпня 1999 року йому видано державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3654. Влітку 2006 року розпочав будівництво паркану, але сусіди почали створювати перешкоди, стверджуючи, що частка його ділянки належить ОСОБА_4, що привело до розгляду декількох справ в адміністративному провадженні. На час звернення до суду відповідачем на його

ділянці розпочато будівництво споруд, завезено плити та шлак, що позбавляє його можливості розпочати будівництво на користування належною йому земельною ділянкою.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2008 року позов задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ДН №165863, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 010515600333, розташовану по АДРЕСА_3, виданий 12 березня 2005 року ОСОБА_4. Зобов'язано ОСОБА_4 звільнити та повернути ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ДН № 102349, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землі за № 3654, виданого ОСОБА_3 3 серпня 1999 року. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 грудня 2011 року на підставі п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 виходив з того, що акт на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідача видано значно пізніше ніж на ім'я позивача, чим порошно право ОСОБА_3, яке підлягає захистові.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що позивачем відповідно до вимог ст. ст. 125, 126 ЗК України не надано належних доказів виникнення у нього права на земельну ділянку, у зв'язку з чим у нього відсутні підстави для звернення до суду з відповідними вимогами.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Судами установлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 1999 року, зареєстрованому в державному реєстрі правочинів № 1100 позивач придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0800 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 5). На підставі зазначеного договору ОСОБА_3 3 серпня 1999 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії I-ДН № 102349 на земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, який зареєстровано в Книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 3654 (а.с. 6).

Рішенням Костянтинівської міської ради від 18 серпня 2005 року № IV/29-618 (п. 24) затверджено проект землеустрою відводу земельної ділянки з кадастровим №1412600000:023:0155 ОСОБА_4, яка проживає по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим № №1412600000:023:0155 площею 0,0797 га по АДРЕСА_3 з земель житлової та суспільної забудови Костянтинівської міської ради (а.с. 7-8). На підставі зазначеного рішення відповідач 12 вересня 2005 року ОСОБА_4 12 вересня 2005 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 165863, розташовану по АДРЕСА_3, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 010515600333, виданий головою Костянтинівської міської ради та начальником Костянтинівського відділу земельних ресурсів (а.с. 9).

Судом першої інстанції також установлено та убачається з матеріалів справи, що зазначена земельна ділянка по АДРЕСА_3, яка належить на праві власності відповідачу накладається на земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка належить на праві власності позивачу, що підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану м. Костянтинівка (а.с. 12), схемою розміщення земельних ділянок (а.с.136).

Відповідач фактично займає частину ділянки по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_3 тим, що розміщує на ній огорожі, будівельні матеріали, що підтверджується фотознімками (а.с. 11).

Відповідно до ст. 126 ЗК України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа не передбачено на даною нормою, ні іншою нормою закону при наявності рішення, що надало право на отримання цього правовстановлюючого документа.

Таким чином, без визнання недійсним рішення ради про надання земельної ділянки неможливе визнання недійсним державного акту.

У порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України суд першої інстанції зазначених положень не врахував, задовольнив позов про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_4 та вирішив даний спір у спосіб, що не передбачений законом, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухваливши рішення про відмову у позові, не усунув допущених судом першої інстанції порушень.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 10 березня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.