Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.,

Суддів: Гончара В.П, Дербенцевої Т.П.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 26 червня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» та кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та які фактично належить йому і на момент укладення даної угоди знаходилось під забороною відчуження та в іпотеці.

З урахуванням наведеного просив визнати зазначену угоду недійсною.

У лютому 2009 року ОСОБА_4 уточнив заявлені ним позовні вимоги і з посиланням на ст. ст. 203, 215, 392 ЦК України просив, крім визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнати за ним право власності на зазначене майно.

Рішенням Ленінського районного суду від 24 березня 2009 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» від 26 червня 2008 року, зареєстрований приватним нотаріусом ОСОБА_7 за № 3853, та визнано за ОСОБА_4 право власності на зазначене майно.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2009 року рішення Ленінського районного суду від 24 березня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 на момент укладення договору купівлі-продажу від 26 червня 2008 року був власником спірного майна на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації бюро технічної інвентаризації Луганської області «Інвентаризація» за справою № 93-31/05/2008 від 5 червня 2008 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є власником об'єктів нерухомості готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», які вибули з його володіння незаконно та були продані ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2008 року № 3853 ОСОБА_6

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив з того, що законним власником спірного майна є ОСОБА_5, докази того, що власником майна є ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно до положень ст. 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Крім того, ст. 388 ЦК України передбачає право власника витребовувати майно, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При розгляді справ про визнання права власності та визнання угод недійсними, позивачі мають зазначати в позові, а суди встановлювати та зазначати в рішенні суду підстави виникнення права власності особи, яка посилається на наявність такого права, або яка звернулась до суду з позовом про визнання права власності, чи поновлює обраний позивачем спосіб захисту права позивача.

Разом з тим, відповідно до п.4 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді.

При цьому, також відповідно до ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

До касаційної скарги ОСОБА_4 додано рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 травня 1998 року, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» та кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою АДРЕСА_1.

Крім того, в доповненнях до касаційної скарги позивач посилається на те, що 3 вересня 2009 року рішенням Жовтневого суду м. Луганська договір купівлі продажу спірного майна між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, на підставі якого третейський суд визнав право власності за ОСОБА_5 визнано недійсним.

Дані про скасування зазначених рішень в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимог ст.. 214 ЦПК України (1618-15) під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і

заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В порушення вимог ст. 214 ЦПК України суди не надали оцінки тому факту, що відповідно до матеріалів справи між сторонами тривалий час існують спори щодо власності на спірне майно, такі спори неодноразово розглядались судами та рішення судів на час розгляду справи набрали чинності і фактично не встановили хто зі сторін спору є законним власником майна, на підставі чого виникло таке право власності, не встановивши при цьому фактичні правовідносини сторін.

Крім того, звертаючись з позовом про визнання договору недійсним позивач зазначив що договір укладено з порушенням ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Стаття 215 ЦК України визначає підстави недійсності договору .

При визнанні договору недійсним з підстав суперечності ЦК України (435-15) , та іншим актам цивільного законодавства позивач в позові, а суди у рішенні мають послатись на конкретні норми ( крім ст. 203, 215 ) цивільного Кодексу або конкретні нормативно правові акти, яким не відповідає спірний договір.

Враховуючи порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, виходячи з меж касаційної скарги, відповідно до ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.