Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Макарчука М.А., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: комунальне підприємство «Богодухівське БТІ», про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за заповітом, визнання права власності на частину спадкового майна, стягнення грошових коштів в сумі вартості спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_6 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 8 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2011 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за заповітом, визнання права власності на частину спадкового майна, стягнення грошових коштів в сумі вартості спадкового майна.

В обґрунтування позову зазначали, що 20 липня 1982 року житловий будинок АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію. Цей будинок перебував у спільній власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які з 1973 року проживали однією сім'єю, а з 22 липня 1978 року у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, яка за життя залишила заповіт на своє майно дітям від попередніх шлюбів: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які прийняли спадщину. ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_8 залишився проживати в спірному будинку, а тому вважається таким, що фактично прийняв спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. Після його смерті залишилися спадкоємці: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - діти від першого шлюбу. ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_9 залишився проживати в зазначеному будинку. Також зазначали, що вони з відповідачами домовилися про те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом та за законом будуть оформляти після того, як з'являться кошти та ОСОБА_6 змінить місце свого проживання. Однак, відповідачі обманним шляхом отримали свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом та продали спірний будинок за 85 499 грн.

Уточнивши позовні вимоги, просили визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, а також визнати свідоцтво про право власності за заповітом, видане 15 серпня 2006 року, частково недійсним та визнати спірний будинок з часу прийняття його в експлуатацію спільною власністю подружжя. Зокрема, визнати за ОСОБА_9 право на спадкування обов'язкової частки спадкового майна після смерті дружини - ОСОБА_8, а саме на 1/6 частину будинку; визнати за ними право власності на спадкування майна після смерті ОСОБА_9, а саме: на 4/6 частини будинку, по 2/6 за кожним та стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на їх користь суму в розмірі 118 230 грн. 31 коп., що становить вартість 4/6 частин будинку з урахування індексу інфляції та 3 % річних з часу продажу будинку та судові витрати.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 8 грудня 2010 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за заповітом, визнання права власності на частину спадкового майна, стягнення грошових коштів в сумі вартості спадкового майна задоволено частково: визнано спільною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 домоволодіння АДРЕСА_1; визнано недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом від 20 жовтня 2003 року в частині розмірів спадкового майна; визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на спадкування майна за заповітом після смерті батька на Ѕ частину; стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кошти в сумі 42 749 грн. 50 коп., що становить вартість Ѕ частини домоволодіння та судові витрати. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2011 року рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 8 грудня 2010 року в частині солідарного стягнення суми з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінено: стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 по 10 687 грн. 37 коп. з кожного у рахунок компенсації ј частини домоволодіння АДРЕСА_1; стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 по 10 687 грн. 37 коп. з кожного у рахунок компенсації ј частини спірного домоволодіння; вирішено питання про судові витрати. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_6 порушують питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України та ст. 16 Закону України «Про власність», майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Судами встановлено, що згідно з договором про виділення у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 5 квітня 1974 року, рішенням № 7 Богодухівської міської ради від 5 квітня 1974 року, земельна ділянка під будівництво індивідуального будинку виділена ОСОБА_8, і вона ж відповідно до акта про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 17 травня 1982 року, є забудовником спірного будинку.

22 липня 1978 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб.

20 липня 1982 року закінчено будівництво спірного будинку та рішенням виконавчого комітету Богодухівської міської ради № 7 прийнято в експлуатацію.

Також судами встановлено, що будівництво спірного будинку велося ОСОБА_9 та ОСОБА_8 спільно та на спільні кошти, при веденні спільного господарства і бюджету, тобто при їх спільному проживанні однією сім'єю.

Тому, визнаючи спірний будинок на підставі ч. 1 ст. 22 КпШС України спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суди обґрунтовано виходили з того, що його будівництво спірного будинку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 велося спільно; крім того, введення спірного будинку в експлуатацію здійснено під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, у зв'язку з чим він є їхньою спільною сумісною власністю та кожному з подружжя належало на праві власності по Ѕ частині спірного будинку й відповідно до вимог закону ОСОБА_8 мала право розпорядитися належною їй на праві власності частиною будинку та скласти заповіт.

Визнаючи частково недійсним видане свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом від 20 жовтня 2003 року, видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчене державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори на підставі заповіту, складеного ОСОБА_8, в частині розмірів спадкового майна, суди виходили з того, що свідоцтво про право власності на спадкове майно нотаріусом може бути видане лише на майно, яке належить на праві власності спадкодавцю, а оскільки ОСОБА_8 на праві власності належала лише Ѕ частина спірного будинку, видане свідоцтво на підставі ст. 48 ЦК УРСР підлягає визнанню частково недійсним.

Крім того, визнаючи за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину будинку (по ј частині за кожним), суди також обґрунтовано виходили з того, що після смерті ОСОБА_9, його діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до ст. 527, 529 ЦК України, що діяв на час відкриття спадщини, є його спадкоємцями та мали право на отримання у спадщину Ѕ частину спірного будинку, а саме по ј частині будинку кожний, тому, дізнавшись у вересні 2006 року про порушення своїх прав відповідачами, які незаконно оформили на своє ім'я право власності на весь будинок та продали його, звернулися до суду з позовом про захист порушених прав та просили поновити пропущений саме з поважних причин строк на звернення до суду із вказаним позовом.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення на користь позивачів компенсації вартості Ѕ частини вартості проданого будинку, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що вартість Ѕ частини цього будинку в розмірі 42 749 грн. 50 коп. від суми продажу, отриманої відповідачами за договором купівлі-продажу будинку, укладеного 15 серпня 2006 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_11, повинна бути стягнута не солідарно з відповідачів на користь позивачів, а з кожного з відповідачів окремо та пропорційно часткам кожного з позивачів як спадкоємців, а саме: з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 по 10 687 грн. 37 коп. з кожного у рахунок компенсації вартості ј частини будинку та на користь ОСОБА_12 також по 10 687 грн. 37 коп. з кожного у рахунок компенсації вартості ј частини спірного будинку.

Оскільки рішення апеляційного суду прийнято з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.