6-8023св12 Про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та довіреності, визнання права власності - 16.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та довіреності, визнання права власності, зобов'язання повернути квартиру та документи, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року,-

У жовтні 2009 року позивач ОСОБА_10 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та довіреності, визнання права власності, зобов'язання повернути квартиру та документи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, у зв'язку з чим 01 грудня 2010 року до участі в справі було залучено ОСОБА_5, як правонаступника померлої ОСОБА_10

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та довіреності, визнання права власності, зобов'язання повернути квартиру та документи - задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11 30 вересня 2009 року, номер в реєстрі нотаріальних дій 4087, який укладено між ОСОБА_10 та ОСОБА_6

Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року залишити в силі, як помилково скасоване, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не надано оцінку всім посиланням позивача щодо підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, у зв'язку з чим не застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що доводи позивача про те, що ОСОБА_10 ніколи не мала наміру відчужувати належну їй квартиру, спростовуються матеріалами справи, з яких видно, що 18 березня 2009 року ОСОБА_10 видала ОСОБА_5 довіреність з правом отримання всіх необхідних довідок та документів для укладення договору довічного утримання (догляду).

Разом з цим, такий висновок суду апеляційної інстанції зроблений без повного з'ясування обставин справи.

Так, судами встановлено, що 10 вересня 2009 року ОСОБА_10 видала довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, відповідно до якої уповноважила ОСОБА_7 розпоряджатися всім її майном, з чого б воно не складалося, укладати всі дозволені законом угоди з управління та розпорядження майном, в тому числі управляти та розпоряджатися квартирою за адресою: АДРЕСА_1, представляти її інтереси в різних інстанціях з правом підпису від її імені будь яких заяв, договорів та інше. Дана довіреність була видана строком на три роки з правом передоручення.

30 вересня 2009 року ОСОБА_7 видав довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, відповідно до якої уповноважив ОСОБА_13 продати за ціну та на умовах на розсуд представника належну ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1

30 вересня 2009 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, відповідно до якого ОСОБА_10 від імені якої, на підставі довіреності діяла ОСОБА_13 передала у власність ОСОБА_6 спірну квартиру.

Згідно ч. 2 ст. 240 ЦК України представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Всупереч викладеному, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_10 про факт передоручення повноважень за довіреністю від 10.09.2009 ОСОБА_13, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, в порядку приписів ч. ст. 240 ЦК України, саме ОСОБА_7 (як повірений по первісній довіреності) є уповноваженою відповідальною особою за укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності здійснив правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, так як майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю і внаслідок даного правочину ОСОБА_7 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки після того як його дружина придбала цю квартиру, така квартира перейшла у спільну сумісну власність ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з травня 2002 року не перебувають у шлюбі не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 16 вересня 2011 року представником позивача було подано клопотання про витребування у Міського відділу реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного правління юстиції інформації стосовно перебування у законному шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Разом з цим, факту того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є розлученими в ході розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції встановлено не було.

Судами попередніх інстанцій було тільки виявлено наявність рішення приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2002 року, проте суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що воно не є належним доказом розірвання шлюбу між відповідачами і не свідчить про ту обставину, що на момент укладання спірного договору купівлі-продажу квартири розірвання шлюбу між відповідачами мало місце.

Так, згідно ст. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України, діючого на час прийняття рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2002 року шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідачами не надано до матеріалів справи будь-яких доказів, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири, розірвання шлюбу між ними пройшло відповідну державну реєстрацію, про що видано свідоцтво, само по собі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2002 року не є належним доказом розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу слід визнати недійсним з моменту укладення, а відтак обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Разом з цим, висновки суду апеляційної інстанції, щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, обґрунтоване та відповідають вимогам закону.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_5

З огляду на вищевикладене судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню в частинні відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним з моменту укладання.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року в частині скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року та відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з моменту укладення - скасувати, в цій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року залишити в силі.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року залишити без змін.