Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Лунківської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями; за зустрічним позовом ОСОБА_9, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2011 року,

У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Лунківської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Герцаївського району Чернівецької області, посилаючись на те, що зазначений будинок був побудований в 1986 році її батьками ОСОБА_11 та ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_11, яка за життя заповіла нерухоме майно на її користь. Вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом їй відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.

У грудні 2010 року ОСОБА_9, ОСОБА_8 звернулися з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання права власності на той же будинок, посилаючись на те, що у період з 1986 року по 1991 року, разом з батьками, без отримання відповідних дозволів, було знесено всі старі забудови та самочинно побудовано спірний житловий будинок з господарськими будівлями. З батьками вони проживали однією сім'єю, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 фактично прийняли спадщину за законом.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Позов ОСОБА_9 задоволено.

Визнано за ОСОБА_8 право приватної власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 Герцаївського району Чернівецької області, за ОСОБА_9 та за ОСОБА_3 право приватної власності на 3/8 частин будинку за кожною.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/4 частину спірного житлового будинку, за ОСОБА_3 - право власності на 3/4 частин будинку.

Додатковим рішення апеляційного суду Чернівецької області від 14 грудня 2011 року включено до переліку майна у складі житлового будинку з господарськими будівлями - погріб літ. «Пг».

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій вважали, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька сторін - ОСОБА_12 та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері - ОСОБА_11 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 Герцаївського району Чернівецької області, сторони прийняли спадщину у встановленому законом порядку, проте у них виник спір щодо часток у спадщині, тому суд має право визнати право на спадщину за кожною із сторін.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю від 09 грудня 2002 року ОСОБА_12 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,5995 га, яка розташована на території с. Лунка Лунківської сільської ради, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та ведення особистого господарства (а.с.68).

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок та вбиральню було побудовано в 1986 році, гараж та літню кухню -1983 року, три сараї, ворота та дві огорожі - в 1988 році, літню кухню - в 1992 році та один сарай - в 2005 році (а.с.188).

Проте спірний будинок є самочинним будівництвом у розумінні ч.1 ст. 376 ЦК України, не був прийнятий в експлуатацію, правовстановлюючі документи, які підтверджують належність спадкодавцеві права власності на спадкове майно, відсутні, тому не можна вважати, що будинок входить до складу спадщини.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, судами не взято до уваги положення ч.6 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» згідно з яким правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону (1952-15) .

Право власності на самочинно збудовані житлові будинки, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

Згідно роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) «Про судову практику у справах про спадкування» якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадщини переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

За викладених обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2011 року, рішення апеляційного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.