6-4042св12 Про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах і визнання майна (грошових коштів) спільною сумісною власністю - 16.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна (грошових коштів) спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору застави, зарахування коштів на депозитний рахунок, за касаційною скаргою прокурора Дніпропетровської області на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2011 року,

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ПАТ «Родовід Банк»т про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна (грошових коштів) спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору застави та про зарахування коштів на депозитний рахунок.

В обґрунтування позову зазначав, що з 2004 року по 2009 рік він з відповідачкою перебував у фактичних сімейних відносинах, проживаючи як повноцінна родина. Крім того, у цей період у них народився син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Протягом всього часу спільного проживання, вони мешкали в одному приміщенні, вели спільне господарство, він постійно надавав відповідачці грошові кошти, спільно відпочивали, мали єдиний банківський рахунок та займалися вихованням їхнього сина.

30 липня 2008 року відповідачка уклала з ПАТ «Родовід Банк» договір № ДРГ. 00. ОП13-3392/07-2008 про строковий банківський вклад « Олімпійський +», за умовами якого відповідачкою були розміщені на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 3 000 000 грн.

30 липня 2008 року ОСОБА_4 без його відома та згоди уклала з ПАТ «Родовід Банк» договір застави № 77.2/ІЖ-107.08.3/2, за умовами якого та з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, передала банку в заставу майнові права, а саме право на отримання депозиту за договором про строковий банківський вклад та нарахованих процентів.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором перед ПАТ «Родовід Банк», депозитні кошти, розміщені ОСОБА_4 за договором банківського вкладу на рахунку банку, були перераховані банком у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Посилаючись на те, що договір застави від 30 липня 2008 року, укладений між банком та відповідачкою не відповідає вимогам закону, просив встановити факт його перебування із ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах у період з початку 2004 року до початку 2009 року, а також визнати грошові кошти в сумі 3 000 000 грн., розміщені в ПАТ «Родовід Банк» на підставі договору про строковий банківський вклад від 30 липня 2008 року їх спільною з ОСОБА_4 власністю, визнати недійсним з моменту його вчинення договір застави майнових прав та стягнути з ПАТ «Родовід Банк» на депозитний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Родовід Банк», відкритий на ім'я ОСОБА_4

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2011 року, позов ОСОБА_6 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна (грошових коштів) спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору застави, зарахування коштів на депозитний рахунок задоволено: встановлено факт перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах у період з початку 2004 року до початку 2009 року; визнано грошові кошти у сумі 3 000 000 грн., що були розміщені у ПАТ «РОДОВІД БАНК» на підставі договору про строковий банківський вклад «Олімпійський +» від 30 липня 2008 року, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнано недійсним з моменту укладення договір застави № 77.2/ІЖ-107.08.3/2 від 30 липня 2008 року, укладений між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_4; стягнуто з ПАТ «РОДОВІД БАНК» на депозитний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «РОДОВІД БАНК», МФО 321712, відкритий на ім'я ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 3 000 000 грн.; вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі прокурора Дніпропетровської області порушується питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сторони з початку 2004 року до початку 2009 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, спільно вели господарство, мають спільну дитину, а відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, у зв'язку з чим кошти в сумі 3 000 000 грн., розмішені на депозитному рахунку в ПАТ «Родовід Банк» є їхньою спільною сумісною власністю.

Крім того, оскільки відповідно до вимог ст. 65 СК України розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, здійснюється за взаємною згодою подружжя та для укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Оскільки відповідачка без отримання письмової згоди позивача та без його відома у забезпечення зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором як поручитель уклала спірний договір застави майнових прав на кошти, що є спільною сумісною власністю сторін та розміщені на депозитному рахунку в банку, і таким чином розпорядилась цими коштами, цей договір застави на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Проте, погодитися з такими висновками судів не можна.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Отже, правовою підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо змісту правочину положенням ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Крім того, відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (2947-14) .

За правилами ст. 1 Закону України «Про заставу» (далі - Закон), застава це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права (ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до ст. 6 цього Закону та ст. 578 ЦК України майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Проте суд, у порушення вимог ст. ст. 212, 214, 215 ЦПК України на зазначені норми закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, а також не дав належної оцінки фактичним обставинам справи та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Зокрема, визнаючи договір застави недійсним, суд не звернув уваги на те, що відповідно до вимог чинного законодавства правовою підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо змісту правочину положенням ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Так, визнаючи недійсним договір застави з підстав того, що відповідачка укладаючи цей договір фактично розпорядилася спірними коштами, передаючи їх у заставу банку, без отримання письмової згоди іншого співвласника, суди не звернув уваги на те, що як встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, так і встановлення належності їм спірних коштів на праві спільної сумісної власності пов'язується з набранням законної сили рішенням суду станом на 1 червня 2011 року, а спірні договори строкового банківського вкладу та застави були укладені 30 липня 2008 року та власником цих коштів на момент їх укладення була ОСОБА_4

У зв'язку з цим суди при прийнятті рішень не врахували, що режим спільної сумісної власності осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, не може поширюватися на минуле, та з урахуванням зазначеного, суд належним чином не вирішив питання про наявність визначених законом правових підстав для визнання договору застави недійсним з підстав відсутності письмової згоди позивача як співвласника цих коштів.

Крім того, судом не надано належної оцінки запереченням представника банку про те, що позивачем не доведено належними доказами факт спільного проживання з ОСОБА_4 у період укладення нею з банком договору про банківський вклад та договору застави в одній квартирі, що може свідчити про існування фактичних шлюбних відносин між сторонами, оскільки при укладенні спірних договорів ОСОБА_4 зазначала іншу адресу місця свого проживання.

Укладаючи договір застави майнових прав, а саме права на отримання грошових коштів та процентів по ним, що належать заставодавцю на праві власності та знаходяться на депозитному рахунку банку, ОСОБА_4 підтверджувала, що ці права є її власністю, не є об'єктом судового спору та можуть бути вільно реалізовані ( а.с. 13), тобто відповідачка не вказувала про права третіх осіб на ці кошти.

Проте, суди на вищевказане уваги не звернули, а це має значення для правильного вирішення справи.

Крім того, судом також не вирішено питання про те, чи передбачає договір застави майнових прав з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про заставу» та ст. 578 ЦК України згоди іншого співвласника цих прав на їх передачу в заставу.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.