Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

судді-доповідача     Ковтюк Є.І.,

суддів:              Вус С.М., Канигіної Г.В., 

                     Короткевича М.Є., Пошви Б.М.,

при секретарях:      Коваленко О.В., Тімчинській І.О.,

за участю:           прокурора Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

                     засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

                     захисника Гнатюк Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Гнатюк Г.І. про перегляд Верховним Судом України судових рішень щодо ОСОБА_1,

вироком Апеляційного суду Черкаської області від 25 травня 2010 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, неодноразово судимого, останнього разу 5 червня 1997 року вироком Золотоніського районного суду Черкаської області за статтею 94, частиною другою статті 140, частиною третьою статті 222 Кримінального кодексу України 1960 року і на підставі статті 42 цього Кодексу (2001-05) за сукупністю злочинів засудженого на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 5 листопада 2007 року звільненого умовно-достроково на одинадцять місяців двадцять шість днів, засуджено за:

пунктами 6, 9, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК (2341-14) ) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

частиною четвертою статті 187 КК (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

частиною другою статті 190 КК (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки;

частиною другою статті 194 КК (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років;

частиною третьою статті 358 КК (2341-14) до покарання у виді обмеження волі на строк два роки, а на підставі статті 70 КК (2341-14) за сукупністю злочинів до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі статті 71 КК (2341-14) за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

У невстановлений час з метою отримання банківського кредиту ОСОБА_1 підробив трудовий договір від 1 листопада 2005 року, що нібито був укладений між ним і приватним підприємцем ОСОБА_2, згідно з яким він виконував роботу майстра та щомісячно отримував заробітну плату в розмірі 3900 гривень. Крім того, ОСОБА_1 підробив довідку з місця роботи від 24 березня 2008 року про отримання з вересня 2007 року по лютий 2008 року від приватного підприємця ОСОБА_2 заробітної плати в сумі 23 200 гривень.

4 квітня 2008 року з метою використання цих підроблених документів ОСОБА_1 подав їх до відділення ВАТ КБ "Надра" у АДРЕСА_1, де того ж дня між ним та ВАТ КБ "Надра" був укладений договір про отримання кредиту в сумі 76 999 гривень 50 копійок, які він використав на придбання автомобіля.

ОСОБА_1, повторно, 1 липня 2008 року підробив довідку з місця роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 про отримання ним у період із січня по червень 2008 року доходу в розмірі 23 775 гривень і цей підроблений документ використав, подавши його 2 липня 2008 року до ВАТ КБ "Надра", та після укладення кредитного договору отримав кредит у сумі 15 000 гривень, який використав на власні потреби.

Крім того, наприкінці серпня 2008 року ОСОБА_1 шляхом обману та зловживання довірою, без наміру повертати кошти, отримав від ОСОБА_3 2500 гривень, передавши йому як заставу металеві ланцюжок та каблучку, видаючи їх за вироби із золота, але які насправді не мали великої матеріальної цінності.

11 грудня 2008 року приблизно о 3 годині ОСОБА_1, перебуваючи в будинку ОСОБА_3, що в АДРЕСА_2, з метою умисного вбивства та заволодіння чужим майном вчинив напад на ОСОБА_3. Під час розбою ОСОБА_1 умисно завдав потерпілому численні удари молотком по голові й тулубу та удар ножем у шию, заподіявши ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження у вигляді пошкодження сонної артерії та яремної вени, внаслідок чого потерпілий від гострої крововтрати помер на місці події. Далі ОСОБА_1 заволодів грошима потерпілого в сумі 4500 гривень та іншим майном на загальну суму 5414 гривень 17 копійок.

У господарській будівлі, що знаходилась на території цього ж домоволодіння, ОСОБА_1 побачив ОСОБА_4 та з метою приховати вчинені ним злочини, із застосуванням молотка, умисно вбив ОСОБА_4, а потім облив труп паливно-мастильними речовинами та підпалив його.

З метою умисного знищення майна ОСОБА_1 підпалив будинок та сарай ОСОБА_3, спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 19 821 гривню 20 копійок.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 7 грудня 2010 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 змінила: з обвинувачення, визнаного судом доведеним, виключила посилання на заподіяння ОСОБА_1 значної шкоди потерпілому ОСОБА_3. У решті вирок залишила без зміни.

У заяві захисник Гнатюк Г.І. порушує питання про перегляд Верховним Судом України судових рішень щодо ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 3 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), у зв'язку з невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постановах Верховного Суду України від 9 листопада 2015 року в справі № 5-265кс(15)15 та від 21 грудня 2015 року в справі № 5-339кс(15)15, копії яких долучені нею до заяви.

Обґрунтовує заяву тим, що у справі щодо ОСОБА_1 допущено порушення статті 3, підпунктів "с", "d" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , яка належить до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та становить національне законодавство, що є підставою для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_1 поза процесуальними строками на подання заяви.

Крім того, захисник посилається на норми статті 458 КПК і вважає, що правові позиції, сформульовані усім складом Верховного Суду України та викладені в постановах у конкретних справах, які розглядались на підставі рішень Європейського суду з прав людини (зокрема справи "Луценко проти України" (974_458) , "Нечипорук і Йонкало проти України" (974_683) ), є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, а тому дія цих постанов не обмежується будь-яким процесуальним строком. На думку захисника, зазначені правові позиції, як і практика Європейського суду з прав людини, мають бути враховані при розгляді справи щодо ОСОБА_1.

Захисник вважає, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, зібраних із застосуванням до її підзахисного та свідка ОСОБА_5 фізичного та психічного насильства. Стверджує, що суд обґрунтував свої висновки показаннями свідка ОСОБА_6, що мало вирішальне значення для вирішення справи, проте свідка не було допитано в судовому засіданні. Вважає, що касаційний суд розглянув справу без участі захисника, що, відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року про обов'язкову участь захисника для особи, засудженої до довічного позбавлення волі, є порушенням права засудженого на юридичну допомогу.

Просить скасувати вирок Апеляційного суду Черкаської області від 25 травня 2010 року й ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі -Суд) заслухала суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_1, який заявив клопотання про поновлення строку для подання заяви захисника та просив заяву задовольнити, пояснення захисника Гнатюк Г.І. на підтримання заяви, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення клопотання засудженого та заяви, перевірила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, обговорила доводи, наведені у заяві, та дійшла такого висновку.

1. Справу про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 допущено до провадження Верховного Суду України за заявою захисника Гнатюк Г.І., яка посилається на положення пункту 3 статті 445 КПК.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 445 КПК підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.

Оспорюючи із зазначеної підстави ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1, захисник Гнатюк Г.І. надала копії постанов Верховного Суду України від 9 листопада 2015 року в справі № 5-265кс(15)15 і від 21 грудня 2015 року в справі № 5-339кс(15)15.

2. У ході судового розгляду засуджений ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на подання заяви захисника, посилаючись на те, що він не мав можливості звернутися до Верховного Суду України у передбачений законом строк із заявою про перегляд постановлених щодо нього судових рішень у зв'язку з ненаданням йому правової допомоги.

Таке клопотання підтримала захисник Гнатюк Г.І., вважаючи відсутність захисника в суді касаційної інстанції під час касаційного розгляду справи щодо ОСОБА_1 поважною причиною пропущення строку на подання заяви.

3. Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (4651-17) .

Частинами першою - третьою статті 447 КПК визначено конкретні строки, протягом яких учасники судового провадження вправі подати заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 445 цього Кодексу (4651-17) . Ці строки, встановлені законом, за функціональним призначенням є процесуально-правовими і можуть бути поновлені судом. Норми статті 447 КПК визначають період у часі - три місяці - і вказівку на подію (момент), із якої починається перебіг цього строку для подачі заяви про перегляд судового рішення, залежно від конкретної підстави, визначеної статтею 445 КПК.

Відповідно до частини другої статті 447 КПК строк подання заяви з підстави, передбаченої пунктом 3 статті 445 КПК, становить три місяці з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня ухвалення постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження цієї підстави.

У частині шостій статті 447 КПК визначено, що пропущений строк може бути поновлений лише за умови його пропуску з поважних причин і вирішення цього питання покладається на суд.

4. Захисник Гнатюк Г.І. подала заяву до Верховного Суду України 4 листопада 2016 року, тобто через п'ять років з дня ухвалення оспореного рішення суду касаційної інстанції. При цьому долучила до заяви копії постанов Верховного Суду України від 9 листопада 2015 року в справі № 5-265кс(15)15 і від 21 грудня 2015 року в справі № 5-339кс(15)15, що свідчить про пропуск строку на подання заяви, передбаченого частиною другою статті 447 КПК.

Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.

З огляду на викладене Суд вважає, що причини, на які засуджений ОСОБА_1 та захисник вказують як на підстави для поновлення строку на подання заяви, не можуть бути визнані такими обставинами, які безпосередньо унеможливлювали вчинення ними зазначеної процесуальної дії у визначений законом строк, а тому не є поважними причинами для поновлення строку.

5. Крім того, Суд звертає увагу на положення статті 458 КПК, відповідно до яких висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, ухваленій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 445 цього Кодексу (4651-17) , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.

Отже, вказані положення закону свідчать, що перегляд судових рішень з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України, можливий у тих випадках, коли за результатами розгляду конкретних справ з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 445 КПК, Верховний Суд України здійснив певну функцію нормоконтролю, вказавши, як саме повинна застосуватися норма права, що була неоднаково застосована (статті 455, 456 КПК).

Оскільки заяву захисником Гнатюк Г.І. подано з пропуском процесуального строку, що унеможливлює перегляд Верховним Судом України оспорених судових рішень, у задоволенні її заяви необхідно відмовити.

Керуючись статтями 447, 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

відмовити у задоволенні заяви захисника Гнатюк Г.І. про перегляд Верховним Судом України судових рішень щодо ОСОБА_1.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.