n5106700-15 Щодо Грубого порушення законодавства про працю - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Ганзія Романа Петровича про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року щодо ОСОБА_1.1,

вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року ОСОБА_1.1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, організаціях, установах усіх форм власності та займатися керівною діяльністю строком на три роки.

За вироком суду ОСОБА_1.1 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора ІНФОРМАЦІЯ_2 та будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, умисно, всупереч положенням статей 2, 48 Кодексу законів про працю України, статей 8, 24, 27 Закону України від 9 липня 2013 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ), прийнявши на посаду охоронця ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2.1 з вересня 2010 року по вересень 2012 року, не уклав трудовий договір з останнім та не зробив відповідний запис у трудову книжку, у зв'язку з чим не здійснював сплату страхових внесків та не звітував до органів податкової інспекції, чим грубо порушив законодавство про працю.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1.1 змінено: в мотивувальній частині вироку вказано період скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_1.1 - з вересня 2010 року по вересень 2012 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року зазначені судові рішення залишені без зміни.

У заяві захисник Ганзій Р.П. порушує питання про скасування вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року, ухвал Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року та закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1.1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК (2341-14) , з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Захисник вважає, що дії засудженого не становлять складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК (2341-14) , оскільки той факт, що ОСОБА_1.1 не уклав зі ОСОБА_2.1 трудовий договір та не зробив відповідний запис до трудової книжки останнього, який працював на його підприємстві охоронцем, і не сплачував за нього обов'язкові платежі, на думку захисника, не можна визнати грубим порушенням законодавства про працю.

На обґрунтування такого твердження заявник посилається на отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень і долучену ним до заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 172 КК (2341-14) за те, що вона, торгуючи в магазині продуктами харчування, залучала до роботи найманого працівника ОСОБА_2 без укладання трудового договору, чим грубо порушила законодавство про працю, оскільки не дотрималась вимог частини 2 статті 2, статті 21, пункту 6 частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Однак колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що такі дії (бездіяльність) не є істотним порушенням права на працю ОСОБА_2, а тому порушення законодавства про працю ОСОБА_1 не є грубим, через що в її діях немає складу злочину, передбаченого статтею 172 КК (2341-14) .

Таким чином, на думку захисника, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

На підставі наведеного захисник Ганзій Р.П. просить судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1.1 скасувати, а кримінальне провадження за обвинуваченням останнього у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК (2341-14) , закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд), заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який виступив проти задоволення заяви, перевіривши матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, вивчивши висновок членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговоривши доводи заяви, вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

1. Рішення касаційного суду щодо ОСОБА_1.1 переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 445 КПК та за правилами глави 33 цього Кодексу (4651-17) . Перегляд оспореного рішення відбувається, виходячи виключно з тих фактичних обставин та за сукупністю доказів, установлених і досліджених судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

2. Предметом перегляду є неоднакове застосування норми статті 172 КК (2341-14) про кримінальну відповідальність за інше грубе порушення законодавства про працю.

3. Поняття "інше грубе порушення законодавства про працю", яке використане законодавцем у частині 1 статті 172 КК (2341-14) , має оціночний характер, а тому для з'ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України (322-08) . У кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об'єктивних та суб'єктивних ознак вчиненого діяння.

Визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення: 1) характеру порушуваних трудових прав людини; 2) категорії працівника, права якого порушуються; 3) об'єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо); 4) суб'єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).

Отже, вирішуючи питання про те, чи є порушення законодавства про працю грубим, суд у кожному окремому випадку має виходити з характеру порушених трудових прав людини, обставин, за яких вчинено це порушення, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду.

4. Із обсягу та характеру фактичних обставин справи, у якій заперечується правильність рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що ОСОБА_1.1, обіймаючи посаду директора ІНФОРМАЦІЯ_2, прийнявши на посаду охоронця ОСОБА_2.1, протягом тривалого часу (з вересня 2010 року по вересень 2012 року), діючи всупереч вимогам статей 2, 48 Кодексу законів про працю України, статей 8, 24, 27 Закону № 1058-ІV, офіційно трудові правовідносини з останнім не оформив, зокрема не уклав з ним трудовий договір та не зробив відповідний запис до його трудової книжки, не проводив щодо цієї особи сплату страхових внесків та не звітував до податкової інспекції.

Зазначені обставини вказують, що своїми діями, які тривали протягом двох років, ОСОБА_1.1 порушив вимоги законодавства, що формують зміст права на працю і його гарантії, а саме: охоронюване положеннями Кодексу законів про працю України (322-08) та Закону № 1058-ІV (1058-15) право ОСОБА_2.1 на офіційне оформлення трудових відносин та пов'язаний з цими відносинами соціальний захист.

Вчинене ОСОБА_1.1 порушення законодавства про працю є грубим з огляду на характер порушених прав ОСОБА_1.2, зокрема конституційно гарантованого права на працю. При цьому відсутність офіційного оформлення трудових відносин зумовила несприятливий юридичний стан потерпілого у вигляді відсутності запису у трудовій книжці про трудовий стаж за фактично відпрацьований час протягом двох років, що слід розцінити як негативні юридичні наслідки для ОСОБА_1.2 у сфері трудових відносин, соціального та пенсійного забезпечення.

Крім того, грубість порушення законодавства про працю у діяннях ОСОБА_1.1 полягає й у його тривалості та припиненні лише у зв'язку зі зверненням потерпілого до правоохоронних органів.

Отже, визнання судами вчиненого ОСОБА_1.1 порушення законодавства про працю як грубого відповідає змісту закону.

У судовому рішенні, наданому для порівняння, встановлено, що ОСОБА_1, будучи приватним підприємцем, торгуючи уроздріб продуктами харчування в магазині, з 1 травня по 30 липня 2010 року залучала до роботи найманого працівника ОСОБА_2 без укладання трудового договору. У жовтні 2010 року з ОСОБА_2 був офіційно укладений трудовий договір у письмовій формі. Врахувавши, що ОСОБА_2, перебуваючи на іспитовому строку, нетривалий час (три місяці) працювала без офіційного оформлення трудового договору у письмовій формі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що допущене ОСОБА_1 порушення законодавства про працю не є грубим, у зв'язку з чим визнав, що в її діях відсутній склад злочину, передбаченого частиною 1 статті 172 КК (2341-14) .

Правова оцінка фактичної та юридичної кваліфікації діянь, інкримінованих ОСОБА_1.1, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечного діяння в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2011 року дають підстави зробити висновок, що суд касаційної інстанції норму закону про кримінальну відповідальність щодо дій ОСОБА_1.1 застосував правильно.

Підсумовуючи наведене, Суд дійшов висновку, що заява захисника Ганзія Р.П. не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

відмовити у задоволенні заяви захисника Ганзія Романа Петровича.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Висновок: визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення: 1) характеру порушуваних трудових прав людини; 2) категорії працівника, права якого порушуються; 3) об'єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо); 4) суб'єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення законодавства про працю грубим, суд у кожному окремому випадку має виходити з характеру порушених трудових прав людини, обставин, за яких вчинено це порушення, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду.