5-61кс15 Щодо зловживання владою або службовим становищем - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА 2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року,

вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2012 року ОСОБА 2, ІНФОРМАЦІЯ 1, такого, що не має судимості, засуджено за: частиною першою статті 364-1 Кримінального кодексу України (2341-14) (далі - КК (2341-14) ) до штрафу у розмірі 8500 грн. з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік шість місяців; частиною першою статті 366 КК (2341-14) до штрафу у розмірі 2000 грн., з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

На підставі частини першої статті 70 КК (2341-14) за сукупністю злочинів ОСОБА 2 остаточно визначено покарання у виді штрафу у розмірі 8500 грн. з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік шість місяців.

Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 25 березня 2014 року вирок щодо ОСОБА 2 залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року судові рішення щодо ОСОБА 2 змінила: пом'якшила засудженому призначене основне покарання за частиною першою статті 364-1 КК (2341-14) до штрафу у розмірі 6800 грн.

Постановлено вважати ОСОБА 2 засудженим за: частиною першою статті 364-1 КК (2341-14) у редакції від 7 квітня 2011 року до штрафу у розмірі 6800 грн. з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік шість місяців; частиною першою статті 366 КК (2341-14) у редакції від 7 квітня 2011 року до штрафу у розмірі 2000 грн., з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

На підставі статті 70 КК (2341-14) за сукупністю злочинів ОСОБА 2 остаточно визначено покарання у виді штрафу у розмірі 6800 грн. з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік шість місяців.

ОСОБА 2 визнано винним у тому, що він як єдиний засновник (власник) та директор приватного підприємства ІНФОРМАЦІЯ 2 (далі - Підприємство), отримавши ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, уклав з Новоград-Волинською райдержадміністрацією договір на виконання робіт з капітального ремонту дороги на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.

Здійснюючи організацію робіт щодо виконання умов договору, ОСОБА 2 у серпні 2011 року, зловживаючи повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди для себе у вигляді бюджетних коштів підробив офіційні документи про виконання робіт з капітального ремонту дороги за серпень 2011 року, зазначивши у них завідомо неправдиві відомості щодо виконання робіт у повному обсязі та завищивши їх вартість, які надав замовнику для проведення оплати. На підставі підроблених документів на рахунок Підприємства Новоград-Волинським управлінням Державного казначейства були перераховані бюджетні кошти у сумі 103741, 45 грн.

У заяві засуджений ОСОБА 2 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та направлення справи на новий касаційний розгляд.

Засуджений стверджує, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке передбачено частиною першою статті 366 КК (2341-14) у редакції від 7 квітня 2011 року, може застосовуватися лише до основного покарання у виді обмеження волі і не може бути приєднане до основного покарання - штрафу.

На обґрунтування своєї позиції він посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2013 року та 31 березня 2015 року, в яких касаційний суд за подібних обставин виключив рішення попередніх судових інстанцій про призначення засудженим за частиною першою статті 366 КК (2341-14) додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю з тих підстав, що воно не може бути застосоване до основного покарання у виді штрафу.

Крім цього ОСОБА 2 посилається на те, що касаційний суд, погоджуючись із кваліфікацією його дій за частиною першою статті 364-1 КК (2341-14) у редакції від 7 квітня 2011 року, неправильно встановив мету вчинення даного злочину, що є обов'язковою ознакою його суб'єктивної сторони. При цьому надає для порівняння копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, якою справу щодо ОСОБА 1, засудженого, зокрема, за частиною другою статті 364-1 КК (2341-14) , направлено на новий апеляційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, прокурора, який вважав, що заява засудженого задоволенню не підлягає, перевірила матеріали справи та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені у ній доводи і дійшла висновку про таке.

1. Справа про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року щодо ОСОБА 2 допущена до провадження і розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

2. Предметом перегляду цієї справи є питання неоднакового застосування юридичної конструкції додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, передбаченого частиною першою статті 366 КК (2341-14) .

3. Суд раніше висловлював свою правову позицію щодо правозастосування у цьому питанні (справа № 5-3кс12).

1 липня 2011 року набув чинності Закон України від 7 квітня 2011 року № 3207-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (3207-17) (далі - Закон № 3207-VI (3207-17) ). Цим Законом були внесені зміни, зокрема, до санкції частини першої статті 366 КК (2341-14) , у якій після переліку основних альтернативних покарань був поставлений такий розділовий знак, як кома.

Санкцією зазначеної статті закону, чинною на час учинення ОСОБА 2 інкримінованого злочину, передбачалося покарання у виді штрафу до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Наявність коми у тексті санкції статті свідчить про існування синтаксичного розриву між двома частинами тексту, а саме між приписами щодо застосування основних і додаткових видів покарань. На підставі цього друга частина тексту санкції, у якій йдеться про призначення додаткового покарання, завдяки комі набуває ознак відносно самостійного елемента речення, який, однак, не пориває семантичного і структурного зв'язку з першою частиною тексту санкції, а навпаки, нерозривно з нею пов'язаний. Оскільки в першій частині тексту санкції передбачено декілька альтернативних видів основних покарань, то друга частина тексту стосується кожного з них, а не тільки одного з них.

Санкція частини першої статті 366 КК (2341-14) у редакції від 7 квітня 2011 року містить у своєму тексті розділовий знак, кому, яка стоїть перед додатковим покаранням і тим самим відокремлює його від двох альтернативно передбачених в санкції основних видів покарань - штрафу та обмеження волі. Саме в такий спосіб законодавець указав, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути приєднано як до штрафу, так і до обмеження волі.

У попередніх редакціях санкції частини першої статті 366 КК (2341-14) , які діяли до набрання чинності 1 липня 2011 року Закону № 3207-VI (3207-17) , теж передбачалося два види основних покарань (штраф або обмеження волі) і додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Проте перед додатковим покаранням коми не було, а тому синтаксичний розрив тексту проходив у іншому місці, а саме у місці розташування розділового сполучника "або", і тому один із видів основного покарання (штраф) потрібно було розглядати (тлумачити) як однорідний, альтернативний вид покарання іншому, наявному в цій же санкції виду основного покарання, а саме обмеженню волі, але вже поєднаному із додатковим покаранням. Таким чином за цією санкцією додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю могло бути приєднане тільки до основного покарання у виді обмеження волі.

4. У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА 2 вчинив службове підроблення у серпні 2011 року, тобто після набрання чинності 1 липня 2011 року Закону № 3207-VI (3207-17) . Його дії були кваліфіковані за частиною першою статті 366 КК (2341-14) у зазначеній редакції та призначено основне покарання у виді штрафу у розмірі 2000 грн. у поєднанні з додатковим покаранням - позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

Таке правозастосування є правильним і відповідає вимогам закону, а тому доводи заяви про визнання незаконним рішення касаційного суду є безпідставними.

5. У судових рішеннях, наданих для порівняння (ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2013 року та 31 березня 2015 року), касаційний суд виключив рішення попередніх судових інстанцій про призначення засудженим за частиною першою статті 366 КК (2341-14) додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю з тих підстав, що цей злочин був ними вчинений до 1 липня 2011 року і з огляду на санкцію закону, який діяв на час вчинення ними злочину, додаткове покарання могло бути застосоване лише до основного у виді обмеження волі, а не штрафу.

Разом із тим, приймаючи рішення щодо виключення додаткового покарання (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2013 року), суд касаційної інстанції погодився з кваліфікацією дій засудженого за частиною першою статті 366 КК (2341-14) у редакції від 7 квітня 2011 року. З'ясування причин та умов такого застосування норми закону відповідно до пункту 1 частини першої статті 445 і частини другої статті 455 КПК не стосується предмета перегляду, у зв'язку з чим Суд позбавлений можливості висловити свою позицію щодо цього рішення.

6. У своїй заяві ОСОБА 2 посилається на неоднакове застосування, на його думку, судом касаційної інстанції частини першої статті 364-1 КК (2341-14) при встановленні мети вчинення даного злочину. Проте ця обставина підлягає доказуванню і потребує оцінки доказів, що з огляду на положення статті 445 КПК не може бути предметом перегляду судового рішення.

Посилання засудженого на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року як на приклад неоднакового правозастосування є неприйнятним, оскільки зазначене судове рішення не є остаточним рішенням суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи наведене, Суд дійшов висновку, що в межах заявлених вимог немає даних про неоднакове застосування однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність.