Про умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Мірошника О.М. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2014 року щодо ОСОБА_2,

вироком Менського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2013 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, засуджено за пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК (2341-14) ) до позбавлення волі на строк п'ятнадцять років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за частиною другою статті 263 КК (2341-14) - до позбавлення волі на строк два роки; за частиною другою статті 289 КК (2341-14) - до позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі частини першої статті 70 КК (2341-14) України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 27 жовтня 2012 року після опівночі з наміром вчинити розправу над ОСОБА_3, щоб не повертати йому борги, вивіз потерпілого у безлюдне місце, що по ІНФОРМАЦІЯ_2, і там вбив його. Під час виконання задуманого ОСОБА_2 завдав ОСОБА_3 не менше шести ударів металевою трубою по голові. Утікаючи, ОСОБА_2 обшукав убитого, забрав мобільні телефони і ключі від автомобіля, а труп укинув у криницю. Після цього повернувся до помешкання, заволодів автомобілем ОСОБА_3 і відігнав до м. Чернігова, інсценуючи зникнення потерпілого.

Крім цього, ОСОБА_2 визнано винним у носінні холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 23 жовтня 2013 року змінив вирок щодо ОСОБА_2: перекваліфікував його дії з частини другої на частину першу статті 289 КК (2341-14) , призначив за цим законом позбавлення волі на строк чотири роки та пом'якшив покарання за пунктом 6 частини другої статті 115 КК (2341-14) - позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі статті 70 КК (2341-14) за сукупністю злочинів визначив йому остаточне покарання - позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього належного йому майна.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 вересня 2014 року зазначене рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_2 залишила без зміни.

У заяві захисник Мірошник О.М. просить переглянути рішення касаційного суду щодо ОСОБА_2 з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Стверджує, що суд касаційної інстанції безпідставно погодився з висновками судів нижчої ланки щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 за пунктом 6 частини другої статті 115 КК (2341-14) . Вважає, що дії засудженого належить кваліфікувати за статтею 116 КК (2341-14) , оскільки злочин було вчинено в стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Зазначає, що засуджений не мав боргових зобов'язань перед потерпілим, а в такому разі корисливий мотив цього вбивства виключається.

На обґрунтування неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвали касаційного суду від 17 червня 2008 року, 11 серпня та 7 квітня 2011 року, в яких подібні суспільно небезпечні діяння було розцінено як умисні вбивства у стані сильного душевного хвилювання і кваліфіковано за статтею 116 КК (2341-14) .

Захисник просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2014 року щодо ОСОБА_2, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, пояснення захисників засудженого Загальця О.М. і Мірошника О.М., які підтримали заяву, пояснення потерпілого ОСОБА_1.1, його представника Олійника С.М. та прокурора, які заперечували проти задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, вивчила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила прохання і дійшла висновку про нижчезазначене.

1. Підстава перегляду Судом зазначеного касаційного рішення щодо ОСОБА_2 в аспекті положень пункту 1 частини першої статті 445 КПК зумовлюється виключно тими фактичними обставинами, які встановлені судовими інстанціями і зазначені в рішеннях, що набрали законної сили.

2. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання.

3. Стаття 116 КК (2341-14) установлює кримінальну відповідальність за умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Ця норма містить специфічні (видові) ознаки складу злочину, які виокремлюють фактично вчинені дії як один із різновидів умисних убивств (статті 115 - 118 КК (2341-14) ).

Специфічними (видовими) ознаками юридичного складу умисного вбивства, передбаченого статтею 116 КК (2341-14) , є: а) перебування винного в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) під час вчинення посягання на життя потерпілого; б) наявність причинового зв'язку між станом сильного душевного хвилювання і поведінкою потерпілого - протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою; в) заподіяння смерті тій особі, яка вчинила протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу.

Уживаючи у цій нормі поняття "стан сильного душевного хвилювання", законодавець не дає йому визначення, що нерідко зумовлює проблеми у правозастосовній практиці.

Об'єктом афектованого вбивства, як і будь-якого вбивства, є життя людини. Проте в аналізованому злочині об'єктом посягання є життя не будь-кого, а тієї особи, яка відіграє у структурі злочинного діяння далеко не останню (специфічну) роль. В аналізованому злочині присутній особливий потерпілий, не будь-який випадковий чи обраний (визначений) злочинцем із будь-яких своїх міркувань (намірів), а суб'єкт, який через свою певну (специфічну) поведінку щодо винного, стає потерпілим (жертвою) злочину.

Дії, які вчиняються в афектованому стані, мають особливий характер. Специфіка таких дій полягає в тому, що вони обмежені в часі - тривалості стану фізіологічного афекту.

Неправомірні дії потерпілого становлять обов'язкову умову вбивства у стані сильного душевного хвилювання.

Намір на вбивство дуже тісно пов'язаний зі станом фізіологічного афекту. У цьому разі намір на вбивство виникає так несподівано, як і сам стан афекту, а реалізується негайно (відразу), до моменту закінчення цього стану. Тобто стан афекту супроводжує формування і реалізацію злочинного наміру. Формування мотиву і наміру вчинення злочину відбувається завжди непередбачувано та швидко, хоча й не так стрімко, як виникає афект, але неодмінно за неправомірною поведінкою потерпілого й безпосередньо під впливом стану афекту.

Стан сильного душевного хвилювання полягає в домінуванні у свідомості особи сильної емоції, що знижує контроль особи над вчинком, певним чином гальмує інтелектуальну діяльність, викликає феномен "звуження" свідомості.

Поведінка особи при сильному душевному хвилюванні регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що повністю захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії.

Окрім типових елементів складу умисного вбивства, цьому злочину притаманні такі особливі компоненти об'єктивної сторони, як час та обстановка, а також специфічний характер умислу - раптовий, афектований.

Якщо за ймовірним афектом приховується продумана підготовка до заздалегідь спланованого вбивства, такий злочин виключає кваліфікацію за статтею 116 КК (2341-14) . Характерною рисою афектованого наміру є те, що він виникає під безперервним, дедалі зростаючим до критичної межі хвилювання тиском емоцій, й у цьому сенсі він (намір) набуває змушеного характеру. Своєрідно змінюючи свідомість і переломлюючи волю винної особи, стан афекту "спонукає" її розв'язувати проблему і конфліктну ситуацію.

Отже, таке вбивство не може бути заздалегідь задуманим. У зв'язку з цим будь-які підготовчі дії до вбивства виключають застосування статті 116 КК (2341-14) .

4. Фактичну основу діяння ОСОБА_2, інкримінованого йому в провину, становили:

- тривалий час спільної бізнесової діяльності з ОСОБА_3;

- накопичення значних боргів перед ОСОБА_3;

- небажання виконувати боргові зобов'язання перед потерпілим;

- заздалегідь обдуманий і ретельно підготовлений план дій щодо вчинення розправи над кредитором (умовив потерпілого виїхати з ним і вивіз його до свого помешкання в безлюдне місце, де попередньо приготував засіб розправи і місце закопування трупа);

- рішучі і вивірені дії на місці виконання задуманого, спосіб вбивства (завдання не менше шести ударів металевою трубою по голові, заподіяння при цьому тілесних ушкоджень у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, множинних переломів кісток черепа, забою головного мозку, субарахноїдальних крововиливів).

У цьому зв'язку особливе значення має поведінка засудженого після вчинення злочину. З метою приховати вбивство ОСОБА_2 вийняв з кишень вбитого мобільні телефони, ключі від його автомобіля, переніс та скинув труп разом із знаряддям злочину в криницю і засипав піском. Як ОСОБА_2 і планував, повернувшись до під'їзду свого будинку, де ОСОБА_3 залишив свій автомобіль, заволодів його автомобілем та вирушив до м. Чернігова; і, знаючи про те, що в м. Чернігові на нього за домовленістю чекає знайомий, місце перебування якого він контролював у телефонному режимі весь цей час із сподіванням, що той відвезе його додому, залишив транспортний засіб потерпілого в м. Чернігові, імітуючи в такий спосіб зникнення вбитого, а по дорозі назад викинув у річку Снов телефони, що належали ОСОБА_3.

5. Із поєднання та оцінки установлених обставин у сукупності випливає, що такі дії ОСОБА_2 охоплюються диспозицією норми закону про кримінальну відповідальність за умисне вбивство з користі та кваліфікуються за пунктом 6 частини другої статті 115 КК (2341-14) .

Зіставляючи характер учинених ОСОБА_2 дій з особливістю природи корисливого мотиву (користь), можна дійти висновку, що в основі поведінки засудженого був намір уникнути боргів шляхом розправи над потерпілим; саме цей намір визначав суть і зміст учиненого злочину. Домінуючою ознакою (джерелом) поведінки ОСОБА_2 був корисливий мотив. Тому за змістом суб'єктивної сторони цей злочин є умисним, як він і був розцінений касаційним судом.

Отже, вбивство ОСОБА_3 було заздалегідь задумано і сплановано ОСОБА_2 з користі, а будь-які підготовчі дії до вбивства виключають застосування статті 116 КК (2341-14) . Користь є мотивом, у якому домінує свідомість. У цьому зв'язку користь не може бути мотивом злочину, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання.

6. У наданих для порівняння ухвалі судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року й ухвалах Верховного Суду України від 17 червня 2008 року та 7 квітня 2011 року фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалено ці рішення, подібні за окремими елементами складу злочину з обставинами діяння, вчиненого ОСОБА_2, однак небезпідставно отримали кримінально-правову кваліфікацію за статтею 116 КК (2341-14) .

У справі щодо ОСОБИ_6 (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року) встановлено, що ситуація, яка передувала вчиненню злочину, супроводжувалася систематичними знущаннями ОСОБИ_7 над ОСОБОЮ_6. ОСОБА_6 зазнавала психологічних страждань, відчувала приниження честі й гідності, образу, емоційне спустошення, що сприяло тривалому накопиченню в неї негативних емоційних переживань, а в день скоєння злочину вона знову зазнала знущань з боку ОСОБИ_7, була фізично та емоційно виснаженою. Усе це в сукупності сприяло досягненню в ОСОБИ_6 максимуму емоційної напруги, яка спричинила протиправні дії щодо ОСОБИ_7.

У справі щодо ОСОБИ_5 (ухвала Верховного Суду України від 7 квітня 2011 року) встановлено, що ситуація, яка передувала вчиненню злочину, супроводжувалася почуттями приниження гідності, образи, зневажливого ставлення ОСОБА_7 до ОСОБА_5 у присутності дитини засудженого та співробітників його дружини, сприяли накопиченню у засудженого негативних емоційних переживань, які призвели до формування у ОСОБА_5 предафектної ситуації та подальшої реалізації емоційної розрядки. Відповідно до висновків судово-психологічної та повторної судово-психологічної експертиз ОСОБА_5 у момент вчинення інкримінованого йому діяння знаходився у виключному емоційному стані фізіологічного афекту.

У рішенні щодо ОСОБИ_1 (ухвала Верховного Суду України від 17 червня 2008 року) встановлено, що вчиненню злочину сприяло почуття приниження гідності, образи, зневажливе ставлення потерпілої до ОСОБИ_1, що викликало тривале накопичення у засудженої негативних емоційних переживань. У день вчинення злочину ОСОБА_1 зазнала з боку потерпілої фізичного насильства та образ, що стало причиною подальшої кумуляції психоемоційної напруги та призвело до формування у засудженої стану психологічної фрустрації та подальшої реалізації емоційної розрядки.

8. Схожість зазначених суспільно небезпечних діянь повною мірою не уподібнює їх з діянням, учиненим ОСОБА_2, оскільки вони містять ознаки, якими відрізняються від діяння, учиненого ОСОБА_2 Насамперед ідеться про протизаконну і триваючу в часі аморальну поведінку з боку потерпілих, що передувала відповідним реакціям винуватих; специфічний характер їх умислу - раптовий, афектований; особливий емоційний стан цих осіб у даній конкретній ситуації. Таким чином, не дають можливості однакового застосування одних і тих самих норм матеріального закону.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання незаконним рішення касаційного суду щодо ОСОБА_2 немає.

Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

відмовити в задоволенні заяви захисника Мірошника О.М. про перегляд постановленої щодо ОСОБА_2 ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2014 року.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Висновок: неправомірні дії потерпілого становлять обов'язкову умову вбивства у стані сильного душевного хвилювання.

Дії, які вчиняються в афектованому стані, мають особливий характер. Специфіка таких дій полягає в тому, що вони обмежені в часі - тривалості стану фізіологічного афекту. Намір на вбивство тісно пов'язаний зі станом фізіологічного афекту. У цьому разі він виникає так несподівано, як і стан афекту, а реалізується негайно (відразу), до моменту закінчення цього стану. Тобто стан афекту супроводжує формування і реалізацію злочинного наміру. Формування мотиву і наміру вчинення злочину відбувається завжди непередбачувано та швидко, хоча й не так стрімко, як виникає афект, але неодмінно за неправомірною поведінкою потерпілого й безпосередньо під впливом стану афекту.

Поведінка особи у стані сильного душевного хвилювання регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що повністю захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії. Якщо за ймовірним афектом приховується продумана підготовка до заздалегідь спланованого вбивства, такий злочин виключає кваліфікацію за статтею 116 КК (2341-14) . Таке вбивство не може бути заздалегідь задуманим.