Про перегляд справи щодо необережного знищення чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження та загибель людей - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою представника ОСОБА_2 в інтересах потерпілого ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_4,

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 4 березня 2014 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виправдано за частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК (2341-14) ) за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 6 травня 2014 року вирок залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року зазначені судові рішення залишено без зміни.

ОСОБА_4 органами досудового слідства обвинувачувався в тому, що він 30 серпня 2009 року приблизно о 19 годині біля ІНФОРМАЦІЯ_2 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка полягала у зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальноприйнятих правил та норм поведінки, учинив конфлікт із громадянином ОСОБА_3, у ході якого в присутності інших осіб висловлювався на адресу ОСОБА_3 нецензурними словами, після чого зробив у нього прицільний постріл з вогнепальної зброї, спричинивши непроникаюче кульове поранення (травматично-гумове) м'яких тканин тилу правої ступні, яке має ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

У заяві представник потерпілого ОСОБА_2 зазначає, що підставою для перегляду вказаних судових рішень є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Його позиція ґрунтується на тому, що суд касаційної інстанції безпідставно погодився з висновками судів нижчого рівня про відсутність у діях ОСОБА_4 складу злочину - хуліганства з огляду на те, що конфлікт між виправданим та потерпілим відбувся на ґрунті особистих неприязних стосунків і не супроводжувався грубим порушенням громадського порядку, а постріл з газового пістолету, який не є вогнепальною зброєю та предметом, спеціально підготовленим для нанесення тілесних ушкоджень, пов'язаний із захистом ОСОБА_4 своїх законних інтересів від протиправних дій ОСОБА_3.

Окрім того, у заяві вказується про істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, на які не звернув увагу касаційний суд, пов'язані з неналежним і однобічним дослідженням доказів, що призвело до неправильності встановлення фактичних обставин справи.

На обґрунтування заяви представник потерпілого надав ухвалу Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року, в якій констатовано правильність засудження ОСОБИ_1 за частиною четвертою статті 296 КК (2341-14) . Подібність суспільно небезпечних діянь та неоднаковість застосування одних і тих самих норм кримінального закону представник потерпілого вбачає в тому, що в обох справах мали місце аналогічні обставини, однак ОСОБА_1, яка стверджувала про застосування молотка і ножа з метою захисту своїх дружини та дитини, засуджена за хуліганство, тоді як ОСОБА_4, який застосував газовий пістолет, виправдано.

У копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2012 року йдеться про те, що в ході хуліганських дій ОСОБА_7 застосував газовий балончик, який при собі постійно носив з метою самозахисту, а тому касаційний суд погодився з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про визнання його предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, та кваліфікацію дій засудженого за частиною четвертою статті 296 КК (2341-14) . На думку представника потерпілого, за аналогічних обставин виправдання ОСОБА_4 є свідченням неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм кримінального закону.

Також на підтвердження своїх доводів представник ОСОБА_2 додав копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2010 року, якою скасовано судові рішення щодо ОСОБА_5 і справу направлено на новий судовий розгляд, у тому числі й у зв'язку з передчасністю виправдання ОСОБИ_5 з підстав відсутності в його діях ознак хуліганства, вчиненого із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

Заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ОСОБА_4, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд), заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення заяви, перевіривши матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Представник потерпілого звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (1001-05) .

Відповідно до цієї норми закону Верховний Суд України здійснює перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у разі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, і не переглядає питання щодо доведеності винуватості особи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи внаслідок неналежного, неповного та однобічного дослідження доказів.

Водночас за змістом заяви неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь представник потерпілого убачає у неправильному встановленні судом першої інстанції фактичних обставин справи з огляду на однобічне і неналежне дослідження доказів та їх оцінку.

Однак з урахуванням зазначених вимог закону ці доводи не є предметом розгляду Верховного Суду України. Тому, вирішуючи питання про правильність кримінально-правої оцінки касаційною інстанцією діяння, вчиненого ОСОБА_4, а відтак - однаковість чи неоднаковість застосування норми закону про кримінальну відповідальність, Верховний Суд України виходить з установлених фактичних обставин, викладених у судових рішеннях, що набрали законної сили.

Зокрема, суд встановив, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які є сусідами, існували довготривалі стійкі неприязні стосунки з проявами крайньої недоброзичливості і 30 серпня 2009 року між ними відбулась приватно-побутова суперечка з приводу розміщення автомобіля потерпілого перед входом у домоволодіння ОСОБА_4 та перешкоди останньому у вільному доступі до помешкання. Під час взаємної сварки, яка мала короткотривалий характер, ОСОБА_4, перешкоджаючи протиправному проникненню ОСОБА_3 на територію його домоволодіння, вчинив постріл з газового пістолета, яким володів на законних підставах, що не супроводжувалося лайкою, образами і погрозами.

Оцінюючи правильність застосування норми права в оскаржуваному рішенні касаційного суду, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України виходить із правового висновку Верховного Суду України, сформульованого в рішенні від 4 жовтня 2012 року ( справа № 5-17кс12 (rs27362835) ), у якому дано юридичну характеристику складу злочину - хуліганство та пояснено відмінність його від злочинів, учинених на ґрунті особистих неприязних стосунків.

У контексті даної справи у цьому висновку зазначено, що об'єктом посягання при хуліганстві є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, усталених правил поведінки в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного.

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, крім інших ознак, перебувають об'єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються з характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між учасниками конфлікту.

Такий висновок узгоджується і з положеннями пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 року (va010700-06) «Про судову практику у справах про хуліганство», згідно з якими суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК (2341-14) , що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Фактичні обставини справи, як вони встановлені судом, свідчать, що конфлікт між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виник на ґрунті особистих неприязних стосунків та про відсутність у ОСОБА_4 умислу на вчинення хуліганства, а в його діях - грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом .

Суд також визнав не спростованою доказами (що відповідно до частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 (1001-05) року не є предметом перевірки Верховним Судом України) позицію ОСОБА_4 щодо наявності у нього в момент пострілу підстав для самозахисту і розцінив ці дії як необхідна оборона.

Така оцінка судом першої інстанції дій ОСОБА_4, з якою погодився і касаційний суд, узгоджується з положеннями частини п'ятої статті 36 КК (2341-14) та роз'ясненнями, що містяться в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року (v0001700-02) «Про судову практику у справах про необхідну оборону» про те, що застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від тяжкості заподіяної шкоди тому, хто посягає, якщо воно здійснене для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, є правомірним.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції обґрунтовано визнав правильним висновок судів першої і апеляційної інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_4 складу злочину - хуліганства.

У судовому рішенні Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року щодо ОСОБИ_1, на яке зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, щодо якого ухвалено це рішення, попри подібність за окремими елементами складу злочину з фактичними обставинами діяння, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_4, отримали іншу кримінально-правову кваліфікацію. Зокрема, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим рішення судів нижчої ланки про наявність у діях засудженого складу злочину - хуліганство. При цьому суд виходив із того, що ОСОБА_1 застосував насильство з хуліганських мотивів, а не у стані необхідної оборони.

В оспореній ухвалі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчого рівня про відсутність у ОСОБА_4 хуліганського мотиву та наявність у нього стану необхідної оборони.

Отже, в результаті порівняння дій, які вчинив ОСОБА_4, та ОСОБИ_1 у порівнюваному рішенні у зазначеному вище аспекті неоднакового застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність не виявлено.

Надана для порівняння ухвала Верховного Суду України від 16 грудня 2010 року не може бути підставою для перегляду оспорюваного рішення, оскільки нею скасовано судові рішення щодо ОСОБА_5 і направлено справу на новий судовий розгляд без правозастосовного висновку щодо частини четвертої статті 296 КК (2341-14) лише з констатацією передчасності виправдання з підстав відсутності в діях ОСОБА_5 ознак хуліганства.

Що ж стосується кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною четвертою статті 296 КК (2341-14) - застосування предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, то з огляду на висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_4 складу злочину - хуліганство - оцінка правильності застосування вказаної норми закону про кримінальну відповідальність не є необхідною, а тому Верховний Суд України не вдається до порівняння оспореної ухвали й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2012 року.

Підсумовуючи наведене, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що в межах заявлених вимог підстави для втручання в рішення суду касаційної інстанції відсутні.

Керуючись пунктом 15 Розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 (4651-17) року, статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-23 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (1001-05) , Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України