Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 25 січня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з ОСОБА_4 є власниками квартир, що знаходяться в одному будинку АДРЕСА_1 та мають двір загального користування. ОСОБА_4 без дозволу міської ради і її згоди самовільно провів перепланування своєї квартири № 2 з добудовою двох веранд на прибудинковій території, і цим створив їй перешкоди у користуванні власним домоволодінням. Позивачка просила усунути перешкоди у користуванні її домоволодінням, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 за власні кошти розібрати самовільно збудовані ним дві веранди до квартири № 2 цього будинку.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 3 жовтня 2011 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні приватною власністю (домоволодінням) ОСОБА_3 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 за власні кошти розібрати самовільно збудовані ним дві веранди до квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 25 січня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

При приватизації громадянами одно - або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) .

За положеннями ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовано багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території надаються в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками, а в разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або у користування об'єднанню власників квартир.

Отже, законом не передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку у власність окремих громадян, а порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю (домоволодінням), суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 провів самочинне будівництво без відповідного дозволу міської ради та без згоди ОСОБА_3, яка є співвласником частини будинку і має право на користування прибудинковою територією, чим створив позивачці перешкоди у користуванні її домоволодінням.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволенні позову, обмежився загальними фразами про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, неправильно засновані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником квартири № 3, а ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 та мають двір загального користування. ОСОБА_4 без дозволу міської ради та без згоди співвласника будинку ОСОБА_3 самовільно провів перепланування своєї квартири з добудовою двох веранд на земельній ділянці спільного користування (прибудинковій території) і цим створив перешкоди ОСОБА_3 у користуванні її власним домоволодінням.

При цьому суд керувався ст. 391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і визнав доведеними вимоги про те, що зазначена добудова знаходиться на спільній території у дворі загального користування і позивачка позбавлена можливості вантажним транспортом завести собі у двір певні речі.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, докази оцінені відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, а при ухваленні рішення узяв до уваги ті ж факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, при цьому не спростував їх, і без законних на те підстав дав їм власну оцінку й не врахував, що порядок користування прибудинковою територією має визначатися співвласниками будинку, а також встановлених судом першої інстанції обставин про факт побудови ОСОБА_4 двох веранд на прибудинковій території без відповідного дозволу, який визнаний ним у судовому засіданні.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач чинить позивачці перешкоди у користуванні домоволодінням.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 25 січня 2012 року скасувати, залишити в силі рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 3 жовтня 2011 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.