Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., суддів:Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Школярова В.Ф., за участю: начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2012 року щодо ОСОБА_14,

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2012 року ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Червона Мотовилівка Фастівського району Київської області, раніше не судимого, засуджено: за частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк два роки без конфіскації майна та з позбавленням спеціального звання - молодший сержант внутрішньої служби; за частиною другою статті 307 КК із застосуванням частини першої статті 69 КК - до позбавлення волі на строк чотири роки без конфіскації майна; за частиною першою статті 368 КК - до арешту на строк шість місяців, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк один рік.

На підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_14 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк два роки без конфіскації майна та з позбавленням спеціального звання - молодший сержант внутрішньої служби.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_14 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк два роки з покладенням на засудженого обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 76 КК.

Апеляційний суд м. Києва вироком від 21 вересня 2012 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_14 скасував і призначив нове покарання: за частиною третьою статті 364 КК - до позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк два роки з конфіскацією всього майна та з позбавленням на підставі статті 54 КК спеціального звання - молодший сержант внутрішньої служби; за частиною другою статті 307 КК із застосуванням частини першої статті 69 КК - до позбавлення волі на строк чотири роки з конфіскацією всього майна з позбавленням на підставі статті 54 КК спеціального звання - молодший сержант внутрішньої служби; за частиною першою статті 368 КК - до арешту на строк шість місяців, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк один рік.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_14 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк два роки з конфіскацією всього майна та з позбавленням спеціального звання - молодший сержант внутрішньої служби.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 грудня 2012 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_14 змінила, виключивши рішення суду про призначення ОСОБА_14 за частиною другою статті 307 КК додаткового факультативного покарання, передбаченого статтею 54 КК - позбавлення спеціального звання - молодший сержант внутрішньої служби.

У решті вирок щодо ОСОБА_14 залишено без змін.

ОСОБА_14 визнано винуватим у тому, що він як працівник правоохоронного органу - молодший інспектор відділу режиму і охорони слідчого ізолятора у м. Києві та Київській області - 26 червня 2011 року попередньо домовився з одним із ув'язнених зазначеного слідчого ізолятора за грошову винагороду отримати та передати (збути) йому наркотичні засоби. Приблизно о 8-й годині того ж дня біля станції метро Вокзальна у м. Києві ОСОБА_14 незаконно придбав у невстановленої особи наркотичні засоби і за 300 грн. хабара мав передати їх ув'язненому, але на території слідчого ізолятора його було затримано.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2012 року та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На його думку, суд касаційної інстанції помилково погодився з кваліфікацією дій ОСОБА_14 за частиною першою статті 368 КК, оскільки дії останнього, які полягали в отриманні 300 грн. за передачу наркотичного засобу, утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого статтею 364 КК, і засудження ОСОБА_14 ще й за статтею 368 КК суперечить вимогам частини третьої статті 2 КК.

На обґрунтування своєї позиції заступник Генерального прокурора України посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 липня 2013 року.

У цьому рішенні суд касаційної інстанції за подібних, на його думку, обставин погодився з вироком апеляційного суду Херсонської області від 29 січня 2013 року щодо ОСОБА_15, у тому числі в частині кваліфікації його дій тільки за статтею 364 КК.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, прокурора на підтримку доводів заяви, перевірила матеріали справи та матеріали, додані до заяви, обговорила зазначені в ній доводи та дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК (1001-05) ) однією з підстав для перегляду судових рішень Судом є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Суд раніше неодноразово висловлював свою правову позицію щодо предмета і умов перегляду рішень суду касаційної інстанції із зазначених у законі підстав. Суд наголошував, що перегляд рішення касаційного суду можливий, а втручання/невтручання в таке рішення є необхідним/непотрібним, коли є неоднаковість у правозастосуванні, що зумовлює Суд висловити свою правову позицію щодо правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність. Ключовою умовою такого перегляду є наявність різних незалежно від форми і змісту правових висновків суду касаційної інстанції, в основі яких перебуває застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність у не менш, ніж у двох кримінальних провадженнях, і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження ставила під сумнів (оспорювала) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми (постанова Верховного Суду України від 21 червня 2012 року у справі № 5-4кс12 щодо ОСОБА_21).

У протилежному випадку перегляд рішень за межами позначених його предмета та умов призведе до повторного касаційного перегляду, що не відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК і суперечитиме принципу правової визначеності.

У кримінальній справі, в якій оспорюється рішення касаційного суду, ОСОБА_14 було поставлено за провину вчинення, з-поміж інших, злочинів, передбачених статтями 364 і 368 КК, які, як убачається з обставин, встановлених судом, утворювали реальну сукупність. Від цього обвинувачення ОСОБА_14 захищався в суді першої інстанції. Ні він, ні сторона обвинувачення не оспорювали кримінально правову кваліфікацію за цими нормами закону в суді апеляційної інстанції. Відповідно суд касаційної інстанції погодився з таким правозастосуванням.

У рішенні, наданому для порівняння, суспільно небезпечне діяння, попри його подібність із оспореним суспільно небезпечним діянням, окремо не кваліфікувалося за статтею 368 КК і впродовж усього кримінального провадження у цій справі не виникало сумнівів, зокрема і в сторони обвинувачення, щодо кваліфікації діяння за статтею 368 КК.

Підсумовуючи зазначене, Суд дійшов висновку, що в межах заявлених прокурором вимог відсутні дані про неоднаковість у застосуванні однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність, оскільки незастосування норми закону про кримінальну відповідальність в наданому для порівняння рішенні та відсутність для порівняння інших рішень суду касаційної інстанції, в яких би були відмінні висновки із застосування цієї норми, не дає можливості висловитись щодо її неоднакового застосування.

Керуючись пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) 2012 року, статтями 40012, 40020, 40021, 40023 КПК (1001-05) , Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

відмовити у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.