Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., суддів :Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф., за участюначальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом України Курапова М.В, -розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_15 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2012 року щодо нього,

вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що згідно зі статтею 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не має судимості, засуджено за частиною другою статті 15 і частиною першою статті 115 КК до позбавлення волі на строк сім років.

ОСОБА_15 визнано винуватим у тому, що він 17 квітня 2010 року приблизно о 21-й годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у будинку АДРЕСА_1 кухонним ножем, яким різав продукти, під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_16 завдав їй одного удару в грудну клітку, спричинивши проникаючу колото-різану рану лівої половини грудної клітки, яка за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння належить до тяжких тілесних ушкоджень.

Суд кваліфікував дії ОСОБА_15 як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілу було госпіталізовано до лікарні, де їй своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 27 січня 2012 року вирок щодо ОСОБА_15 залишив без зміни.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 жовтня 2012 року судові рішення щодо ОСОБА_15 залишила без зміни.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України засуджений ОСОБА_15 просить переглянути ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2012 року, перекваліфікувати його дії з частини другої статті 15 і частини першої статті 115 на частину першу статті 121 КК та призначити йому за цим законом покарання із застосуванням положень статті 69 КК (у зв'язку зі зменшенням обсягу обвинувачення та наявністю кількох обставин, що пом'якшують покарання). Він стверджує, що суд неправильно розцінив фактичні обставини інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння і помилково витлумачив матеріальний закон щодо можливості скоєння замаху на вбивство з непрямим умислом. На його думку, таке рішення касаційного суду відрізняється від рішень того ж суду в інших справах, в яких подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь суд кваліфікував інакше - як умисне тяжке тілесне ушкодження.

На підтвердження того, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, посилається на правові висновки ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 8 лютого 2005 року щодо Б., якою вирок Хмельницького міського суду від 2 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 20 квітня 2004 року змінено, перекваліфіковано дії засудженого з частини другої статті 15 і частини першої статті 115 на частину першу статті 121 КК, а також ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 19 серпня 2009 року щодо П., якою вирок апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2010 року змінено і перекваліфіковано його дії з частини другої статті 15 і пункту 13 частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який вважає, що заяву слід задовольнити частково, скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ОСОБА_15 та направити справу на новий касаційний розгляд, перевірила матеріали справи і викладені в заяві доводи, обговорила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України і дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, Верховний Суд України виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Судова палата вважає, що інкриміновані ОСОБА_15 суспільно небезпечні діяння подібні до тих, про які йдеться у наданих для порівняння судових рішеннях як за об'єктивною стороною - посягання на здоров'я особи, завдання їй одиничного удару предметом, що придатний заподіяти значної шкоди здоров'ю, локалізація ушкодження в життєво важливій ділянці тіла, так і за психічним ставленням винних до вчинюваної дії та її наслідків.

Відповідно до частини першої статті 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з частиною другою статті 24 КК умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з'ясування змісту і спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 (v0002700-03) «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»).

У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що ОСОБА_15 перебував із потерпілою у фактичних шлюбних стосунках, між ними не було неприязні, конфлікт виник спонтанно, на побутовому ґрунті, кухонний ніж опинився в його руках випадково, удар був одиничний і завданий неприцільно, поранення не зачепило внутрішніх органів. Одразу ж після завдання цього удару ОСОБА_15 вжив усіх заходів, щоб відвернути настання для потерпілої шкідливих наслідків: викликав швидку медичну допомогу, допоміг медикам доставити потерпілу до лікарні, забезпечив оплату необхідних медикаментів. Після цього ОСОБА_15 з'явився із зізнанням та покаявся у вчиненому.

Касаційний суд, оцінюючи сукупність зазначених фактичних обставин, погодився не лише з кримінально-правовою оцінкою їх як замаху на умисне вбивство, але й з висновками судів нижчих ланок про те, що ОСОБА_15, можливо, і не бажав, але свідомо допускав, що такі дії можуть призвести до смерті потерпілої, тобто про те, що замах на умисне вбивство можна вчинити з непрямим умислом. Водночас така позиція суду касаційної інстанції суперечить точному змісту статей 15 та 115 КК.

За схожих обставин подібні суспільно небезпечні діяння отримали іншу кримінально-правову оцінку касаційного суду.

У судових рішеннях, що надані для порівняння, у першій справі засуджений Б. завдав потерпілому одного удару ножем у ліву половину грудної клітки, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, а в другій справі засуджений П. завдав потерпілому удару битою по голові, також заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. В обох випадках суд касаційної інстанції перекваліфікував діяння кожного із засуджених із замаху на вбивство на частину першу статті 121 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження, оскільки у першій справі суд, виклавши ознаки непрямого умислу, помилково визнав підсудного винуватим у вчиненні замаху на вбивство, а у другій справі не навів доказів того, що підсудний бажав настання для потерпілого наслідків саме у виді смерті.

Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваних рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У зв'язку з цим рішення касаційного суду стосовно ОСОБА_15 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд, оскільки Верховний Суд України процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, встановивши помилковість висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (1001-05) та статтями 400-20, 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

заяву засудженого ОСОБА_15 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.