5-17кс12 Про хуліганство, скоєне із застосуванням вогнепальної зброї - 04.10.2012 Прийняття

розглянувши кримінальну справу за заявою засудженого ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2012 року,

вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 вересня 2011 року,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, мешканця АДРЕСА_1 такого, що не має судимості,

засуджено за частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі статті 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки з покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 цього ж Кодексу.

ОСОБА_5 визнано винним у злочині, скоєному за таких обставин.

16 липня 2010 року в нічний час - приблизно о 23 годині 50 хвилин - ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходився на вулиці Ягідній у місті Вишгороді Київської області, де вигулював свого собаку. При собі мав вогнепальну зброю - гладкоствольний пістолет, заряджений гумовими кулями несмертельної дії.

Намагаючись відігнати від себе зграю бездомних собак, ОСОБА_2 здійснив кілька пострілів із пістолета, чим порушив спокій і відпочинок жителів вулиці, зокрема й потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, мешканців будинку НОМЕР_1 У відповідь на зауваження ОСОБА_6 про неприпустимість пострілів із вогнепальної зброї у нічний час у людному місці ОСОБА_2 висловився на його адресу брутальною (нецензурною) лайкою і став провокувати бійку.

Коли на вулицю вийшли спочатку ОСОБА_7, зять ОСОБА_6, а потім і сам ОСОБА_6, ОСОБА_2 продовжив грубо порушувати громадський порядок. Із мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи правила співжиття, взаємоповаги, засади моральності, з особливою зухвалістю в людному місці затіяв бійку з ОСОБА_7 Наставив пістолет на нього й пострілом у ліве стегно заподіяв йому легке тілесне ушкодження. Потім спрямував зброю в голову ОСОБА_7, але той відвів її від себе й вибив із руки ОСОБА_2 У ході шарпанини підійшов ОСОБА_6 й хотів відтягнути ОСОБА_2 від ОСОБА_7, але той у відповідь завдав йому удар рукою в живіт, від якого ОСОБА_6 упав і розбив собі коліно.

На шум бійки з будинку вибігли дружина ОСОБА_6 та дружина ОСОБА_2, які припинили хуліганські дії останнього.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 лютого 2012 року касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_2 залишив без задоволення, а судові рішення - без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України засуджений ОСОБА_2 просить ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2012 року щодо нього скасувати, а справу закрити згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме за відсутністю в його діях складу злочину. Підставами такого рішення, на його думку, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Вважає, що конфлікт між ним та потерпілими виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, постріл з пістолета стався випадково під час обопільної штовханини із ОСОБА_7, в процесі якої він упав і, коли вдарився об тверду поверхню, мимоволі натиснув на курок пістолета, який в момент падіння тримав у руці. Ці обставини, на переконання заявника, виключають кваліфікацію його дій за ознаками хуліганства.

На обґрунтування заяви засуджений ОСОБА_2 надав копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року в справі щодо ОСОБА 5. У цій справі Торезький міський суд Донецької області вироком від 11 березня 2011 року перекваліфікував дії засудженого з частини четвертої статті 296 на частину другу статті 125 Кримінального кодексу України, а касаційний суд погодився з таким рішенням, залишивши судове рішення без змін.

Для порівняння заявник послався також на справу щодо ОСОБА 3, яку Новоазовський районний суд Донецької області вироком від 20 серпня 2009 року визнав винною у злочинах, передбачених частиною першою статті 121, частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою від 9 серпня 2011 року цей вирок у частині засудження за частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України скасувала, а справу за цим обвинуваченням закрила на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України за відсутністю в діях складу злочину.

Як приклад неоднакового застосування норми закону про кримінальну відповідальність заявник надав кримінальну справу стосовно ОСОБА 1, яку Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 27 жовтня 2010 року визнав винною у злочинах, передбачених частиною першою статті 122, частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України. Касаційний суд - колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - своєю ухвалою від 21 квітня 2011 року цей вирок у частині засудження за частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України скасувала з тих самих підстав, що й у справі стосовно ОСОБА 3.

Засуджений ОСОБА_5 вважає, що у порівнюваних судових рішеннях касаційний суд правильно визначив характер взаємин, що склалися між засудженими та потерпілими напередодні та під час злочину, правильно оцінив обстановку, за якої розгорталася подія посягання, і, дійшовши висновку, що протиправні дії засуджених ОСОБА 5, ОСОБА 3 та ОСОБА 1 були зумовлені особистими неприязними стосунками й не містили в собі ознак грубого порушення громадського порядку, слушно скасував рішення судів нижчих інстанцій про засудження їх за хуліганство (справи щодо ОСОБИ 3 і ОСОБА 1) та погодився з перекваліфікацією цього діяння на злочин проти здоров'я особи (справа стосовно ОСОБА 5). Ці обставини, на думку заявника, подібні до фактичних даних діяння, поставленого йому у провину, однак в оскарженому рішенні вони отримали протилежну кримінально-правову оцінку. Зазначені розбіжності вказують на неоднакове застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь і є достатніми підставами для визнання оскарженого рішення касаційного суду незаконним та закриття справи із наведених у його заяві підстав.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_2 та його представника - адвоката ОСОБА_3 про задоволення заяви із наведеного в ній обґрунтування, пояснення прокурора Курапова М.В. про безпідставність доводів заяви та правильність висновків суду касаційної інстанції, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви та дійшла висновку про таке.

1. Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою ОСОБА_2 допущена до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному главою 321 Кримінально-процесуального кодексу (1001-05) , і розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 400-12 цього Кодексу.

2. Норми, передбачені частиною першою статті 296 КК України - хуліганство (основний склад злочину) - та частиною четвертою цієї самої статті, з-поміж інших ознак, - хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (кваліфікований склад злочину), - визначають обсяг (стан, зміст, певну сукупність) суспільних відносин, які охороняються їх дією, й водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб'єктів, які порушили встановлений ними обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об'єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зокрема із використанням травмуючих властивостей таких предметів, як вогнепальна зброя, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішнім виявом (набором фактів) хуліганство певним чином схоже на ряд інших діянь, зокрема найбільше на ті з них, які посягають на здоров'я, честь та гідність людини, її майно.

Однак схожість цих діянь не завжди може бути підставою для визнання їх однаковими (рівнозначними).

Правильну кримінально-правову оцінку хуліганства та відмежування його від, зокрема, посягань проти життя і здоров'я людини, а звідси - визначення однаковості чи неоднаковості застосування норми закону про кримінальну відповідальність, належить проводити за сукупністю ознак суспільно небезпечного діяння, які згідно із законом про кримінальну відповідальність охоплюються поняттям склад злочину і визначають діяння як злочинне та кримінально каране.

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, крім інших ознак, перебувають об'єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

У контексті сказаного слід послатися й на роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 (va010700-06) «Про судову практику у справах про хуліганство», в яких зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України (2341-14) , що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

3. У кримінальній справі, в якій заявлено клопотання про перегляд судового рішення, фактичною підставою кваліфікації діяння ОСОБА_2 із дійсністю якої погодився суд касаційної інстанції, стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з'ясовані: природа взаємин, які склалися між ОСОБА_2 та потерпілими; причина виникнення діяння; час, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій ОСОБА_2, властивості використаного ним знаряддя посягання; характер наслідків та причинний зв'язок між ними та діями ОСОБА_2

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення було зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_2 ознак хуліганства, вчиненого із застосуванням вогнепальної зброї.

ОСОБА_2 у своїй заяві посилається на існування особистої неприязні між ним та потерпілими, яка виникла раніше через їхнє незадоволення тим, що мешканці масиву за місцем проживання обрали його головою ініціативної групи замість матері дружини потерпілого ОСОБА_7

Цим обставинам суд надав належну правову оцінку і відкинув як неспроможні.

Як видно із висновків оспореного рішення, питання про обрання голови ініціативної групи за своїм змістом та наслідками не було конфліктним, вичерпало себе на момент його розгляду, не отримало негативного подальшого розвитку, не викликало особистої неприязні між ОСОБА_2 та потерпілими і, як видно із перебігу інкримінованого ОСОБА_2 посягання, не стало складовою (умовою) причини його вчинення.

Автор заяви покликається також на те, що вогнепальну зброю він взяв не для використання її травмувальних властивостей з хуліганською метою, а для самозахисту, і що постріл із неї у нічний час та в людному місці був зумовлений необхідністю захиститися від зграї бездомних собак.

Твердження такого змісту не впливають на кримінально-правову оцінку хуліганства.

Початок прояву такого діяння може бути різний: наприклад, особа може завчасно передбачити, що перебуватиме у громадському місці під час проведення якихось заходів, й у зв'язку із цим готується, налаштовує себе на вчинення у той час відповідних протиправних дій, або ж рішення вчинити такі дії може виникнути спонтанно, раптово, ситуативно. Однак для кваліфікації хуліганства момент виникнення бажання його вчинити не є визначальним, оскільки не є конструктивною ознакою (складовою) цього посягання. Цей стан не виключає й того, що особа, яка не планувала або завчасно не готувалася і не мала наміру вчинити хуліганство, водночас може скоїти це діяння згодом за будь-яких обставин.

Постріл у повітря з вогнепальної зброї із зазначеною у заяві ціллю, дійсно, за певних обставин може бути виправданим. Таке ж трактування ці дії могли мати й за обстановки, описаної в судовому рішенні, але тоді, якщо б ОСОБА_2 у загальноприйнятній формі пояснив потерпілим причини застосування зброї. Натомість він, судячи з характеру його подальших дій, надав цьому пострілу протилежного значення й у відповідь на зауваження потерпілого вчинив інкриміновані йому дії.

4. У своїй заяві ОСОБА_2, як убачається з її змісту, поза зв'язком із предметом судового перегляду оспорює фактичні обставини справи, заперечує обґрунтованість висновків суду касаційної інстанції і просить дати їм відповідну правову оцінку з урахуванням наведених у заяві мотивів.

Зазначені твердження не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судового рішення, а тому не можуть бути підставами для його зміни чи скасування.

5. У судових рішеннях касаційного суду, на які робиться посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини кожного із суспільно небезпечних діянь за окремими ознаками схожі на діяння, вчинене ОСОБА_2 Ця схожість частково простежується: в об'єкті посягання - здоров'я людини; у формі зовнішнього вияву, наслідках та причинному зв'язку - застосування фізичного насильства, що призвело до спричинення тілесних ушкоджень; у формі вини - прямий умисел. Подібність проявляється також і в тому, що ушкодження завдавалися у громадських місцях (справа щодо ОСОБА 5 та ОСОБА 1), у приватному приміщенні в присутності сторонніх осіб (справа щодо ОСОБА 3).

Водночас зазначена схожість повною мірою не уподібнює ці діяння із діянням, вчиненим ОСОБА_2, оскільки вони містять ознаки, якими різняться між собою, і, таким чином, унеможливлюють однакове застосування до них одних і тих самих норм матеріального закону. Зокрема, у порівнюваних суспільно небезпечних діяннях установлено, що: засуджені і потерпілі між собою були знайомі; до злочинного посягання перебували в особистих неприязних стосунках; поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стала поведінка самих потерпілих; зі змісту протиправних дій кожного із засуджених простежується бажання завдати шкоди власне здоров'ю потерпілих через особисту неприязнь до них.

6. Підсумовуючи наведене, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ознаки складу злочину суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_2, сумісні з ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 Кримінального кодексу України, і в точній відповідності із цієї нормою отримали кримінально-правову оцінку (були кваліфіковані) в оспореному рішенні.

Оскільки фактичні обставини діяння ОСОБА_2 та їх правова оцінка не викликали (не зумовили) неоднакового застосування однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність, підстав для втручання у рішення суду касаційної інстанції немає.