Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого заступника Голови Верховного Суду України -

секретаря Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України Редьки А.І.,

суддів:Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І.,

Заголдного В.В., Канигіної Г.В. (доповідач), Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С.,

за участю начальника управління участі прокурорів

у перегляді судових рішень у кримінальних справах

Головного управління підтримання

державного обвинувачення в судах

Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу щодо ОСОБА_1 за заявою захисника ОСОБА_2. про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень,

вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 2 березня 2009 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, мешканця м. Києва, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за: ч. 4 ст. 189 КК України до позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; ч. 2 ст. 383 КК України до позбавлення волі строком на п'ять років і на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2009 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 змінено: покарання, призначене ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 189 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України пом'якшено до шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 383 КК України до чотирьох років позбавлення волі, й на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_1 у частині засудження за ч. 4 ст. 189 КК України скасовано із закриттям справи за відсутністю в діянні складу злочину. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 383 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки.

23 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області із заявою про звільнення його від покарання на підставі Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року, проте суд постановою від 28 грудня 2010 року, залишеною без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 17 березня 2011 року, відмовив у її задоволенні, оскільки ОСОБА_1 не підпадав під умови застосування цього акта амністії.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за наслідками розгляду касаційної скарги захисника ОСОБА_2. своєю ухвалою від 1 грудня 2011 року судові рішення про відмову у застосуванні акта амністії щодо ОСОБА_1 залишила без зміни.

Неможливість звільнення від покарання засудженого із зазначеної підстави касаційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 був засуджений за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині зі штучним створенням доказів обвинувачення, яке розпочалося з березня 2005 року і після набрання чинності Законом України «Про амністію» від 31 травня 2005 року тривало до середини червня 2006 року. Згідно зі ст. 12 цього Закону зазначена обставина виключала можливість амністування ОСОБА_1

У заяві про перегляд судових рішень захисник ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2011 року, а справу - направити на новий касаційний розгляд. Вважає, що суд касаційної інстанції неправильно визначив момент закінчення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, і дійшов хибного висновку про те, що цей злочин є продовжуваним. Стверджує, що інкриміноване ОСОБА_1 діяння за цією статтею було вчинено у березні 2005 року, і тому щодо нього мали б застосовуватися положення закону про амністію.

На підтвердження своїх вимог захисник ОСОБА_2 послався на правові висновки, наведені в ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року, в якій касаційний суд щодо того самого суспільно небезпечного діяння визнав, що об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, була виконана засудженим у березні 2005 року, тобто ще до набрання чинності зазначеним актом про амністію.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 лютого 2012 року справу стосовно ОСОБА_1 допустив до провадження Верховного Суду України.

Після відкриття провадження та виконання підготовчих дій суддя Верховного Суду України відповідно до вимог ч. 2 ст. 400-19 КПК України ухвалою від 1 березня 2012 року справу щодо ОСОБА_1 призначив до розгляду Верховним Судом України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Канигіної Г.В., пояснення захисника ОСОБА_2., який підтримав доводи заяви, думку прокурора про відмову в задоволенні заяви, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, Судова палата дійшла висновку про таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України Верховний Суд України вправі переглянути судові рішення за умови: наявності двох і більше подібних суспільно небезпечних діянь; коли щодо цих суспільно небезпечних діянь касаційний суд неоднаково застосував одну й ту саму норму кримінального закону і таке застосування потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

За змістом статті цього Закону під подібними суспільно небезпечними діяннями належить розуміти два і більше (не менше двох) різних, але схожих між собою суспільно небезпечних діянь, які мають спільні риси, ознаки (схожі за суб'єктним складом, об'єктивною стороною, формою вини, наслідками та іншими ознаками), а під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм кримінального закону - відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті норми) кримінального закону.

У заяві захисника ОСОБА_2 робиться посилання на два рішення суду касаційної інстанції, які, однак, постановлені не щодо двох суспільно небезпечних діянь, а стосовно одного і того самого суспільно небезпечного діяння й щодо однієї і тієї самої особи, що унеможливлює перевірку Верховним Судом України однаковості застосування касаційним судом норм кримінального закону через процедуру порівняння. Запропонований у заяві перегляд правових висновків оспорюваного рішення фактично зводиться до його повторного перегляду за правилами касаційного розгляду, проте перегляд заяви Верховним Судом України за такою процедурою не встановлений законом.

Крім того, рішення касаційної інстанції, яке оспорюється і на яке робиться посилання у заяві, як акти правозастосування, - різняться між собою за правовим змістом і юридичним значенням, що теж виключає можливість їх зіставлення.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_2 просив не звертати уваги на формальні підстави перегляду судових рішень Верховним Судом України і наполягав на скасуванні оспореного судового рішення, виходячи зі статусу Верховного Суду України як найвищої судової інстанції і необхідності відновлення законних прав ОСОБА_1, які були порушені під час ухвалення цього рішення.

Такі судження захисника ОСОБА_2 не ґрунтується на законі. Відповідно до вимог ст. 400-11 КПК України Верховний Суд України переглядає рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених Кримінально-процесуальним Кодексом України (4651-17) .

За п. 1 ч. 2 ст. 400-12 цього Кодексу Верховний Суд України вправі переглянути та за наявності неоднакового застосування норми кримінального закону може визнати рішення касаційного суду незаконним та скасувати його.

Чинний процесуальний закон не містить інших підстав перегляду судових рішень касаційної інстанції, крім передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК України, і не встановлює право виходу Верховного Суду України за межі встановленого порядку і наданих повноважень. Вихід за межі визначених законом повноважень Верховним Судом України суперечитиме принципам законності та юридичної визначеності.

Зазначені положення узгоджуються також із практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема у справі "Сокуренко і Стригун проти України" констатував, що розгляд справи Верховним Судом України з виходом за межі повноважень, чітко передбачених законом, не може вважатися як розгляд справи «судом, встановленим законом», і визнав такий розгляд справи як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).

Додана захисником ОСОБА_2 під час розгляду справи Верховним Судом України ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2012 року, як приклад неоднакового застосування норм кримінального закону, не може бути розцінена як така, оскільки вона стосується предмета й меж перегляду Верховним Судом України, які відповідно до положень статей 400-13 - 400-18 КПК України визначаються на етапі подання такої заяви про перегляд судового рішення і допуску справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до провадження Верховного Суду України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 400-12, 400-20, 400-21 і 400-23 КПК України (1001-05) , Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК України (1001-05) .