Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верхового Суду України

розглянула у м. Києві 16 лютого 2012 року клопотання прокурора, внесене за поданням п’яти суддів Верховного Суду України, про перегляд у порядку виключного провадження вироку Апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2008 року, яким засуджено

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судиму вироком Олександрівського

районного суду Донецької області

від 6 грудня 2007 року за частиною 1

статті 129 КК України на 510 грн. штрафу,

за частиною 3 статті 15, пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України на десять років позбавлення волі, а на підставі частини 1 статті 71 і частини 3 статті 72 Кримінального кодексу України до покарання приєднано не відбуте покарання за попереднім вироком і остаточно за сукупністю вироків їй призначено десять років позбавлення волі та 510 грн. штрафу,

ОСОБА_3 визнано винуватою у тому, що вона 13 грудня 2007 року у стані сп’яніння, перебуваючи у будинку ОСОБА_4, що по АДРЕСА_1 намагалася вбити свою малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вона здавила шию доньки рукою, проте злочин не довела до кінця з підстав, які не залежали від її волі, оскільки її злочинні дії припинила ОСОБА_4

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 року вирок щодо ОСОБА_3 змінено. З мотивувальної частини вироку виключено посилання суду при призначенні покарання засудженій на застосування положень статті 69-1 Кримінального кодексу України. У решті залишено вирок без зміни.

У клопотанні заступник прокурора Донецької області просить переглянути у порядку виключного провадження вирок Апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2008 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 року. Вважає, що зазначені вирок апеляційного суду та ухвалу Верховного Суду України необхідно змінити, виключити рішення суду про призначення покарання за сукупністю вироків. Твердить, що, оскільки Російською Федерацією ОСОБА_3 було видано лише для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України, а з метою виконання попереднього вироку вона не видавалася, тому суд не мав підстав для застосування до засудженої правил статті 71 Кримінального кодексу України.

У поданні п’яти суддів Верховного Суду України порушено питання про внесення клопотання прокурора на судовий розгляд та наведені підстави для зміни зазначених судових рішень щодо ОСОБА_3

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав клопотання і просив задовольнити подання суддів, перевіривши матеріали справи, судді Судової палати у кримінальних справах Верхового Суду України вважають, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до вимог статті 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно з Законом України від 16 січня 1998 року № 43/98 ВР (43/98-ВР) , видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Згідно зі статтею 66 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року (240/94-ВР) , без згоди Договірної сторони особу не можна притягнути до кримінальної відповідальності або піддати покаранню за вчинений до її видачі злочин, за який її не було видано.

Зазначених вимог міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 в ході розслідування кримінальної справи про її обвинувачення за частиною 2 статті 15, пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України виїхала до Російської Федерації, де переховувалася від суду, у зв’язку з чим ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2008 року їй було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою та оголошено розшук підсудної (а. с. 13 – 14 т. 2).

26 червня 2008 року ОСОБА_3 було затримано і взято під варту співробітниками внутрішніх справ Російської федерації для вирішення питань, пов’язаних з її екстрадицією (а. с. 64 т. 2).

На виконання запиту Міністерства юстиції України Російською Федерацією ОСОБА_3 було видано Україні для притягнення до кримінальної відповідальності за замах на вбивство за частиною 2 статті 15, пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (а. с. 42 т. 2). Даних про те, що ОСОБА_3, крім того, було видано ще й для виконання попереднього вироку в матеріалах справи немає.

Проте, як убачається з вироку, апеляційний суд не перевірив умови видачі ОСОБА_3 Російською Федерацією, засудив її за частиною 3 статті 15, пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України на десять років позбавлення волі та, всупереч вимогам міжнародного та національного законодавства приєднав не відбуту частину покарання за вироком Олександрівського районного суду Донецької області від 6 грудня 2007 року, призначивши засудженій остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі частини 1 статті 71 і частини 3 статті 72 Кримінального кодексу України.

Під час перегляду цієї справи в касаційному порядку зазначену помилку не було виправлено.

За таких обставин, вирок апеляційного суду та ухвала суду касаційної інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_3 на підставі частини 1 статті 71 і частини 3 статті 72 Кримінального кодексу України є необґрунтованими і підлягають зміні.

Тому, керуючись абзацом 8 пункту 2 Розділу XІІІ "Перехідних положень" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , статтями 400-4, 400-10 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції Закону № 1876-VІ (1876-17) ), колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

клопотання прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2008 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2009 року щодо ОСОБА_3 змінити.

Виключити рішення суду про призначення засудженій покарання за сукупністю вироків за правилами частини 1 статті 71 і частини 3 статті 72 Кримінального кодексу України.

Вважати ОСОБА_3 засудженою за частиною 3 статті 15, пунктом 2 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України на десять років позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.