Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.

Суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про зміну дати наказу про звільнення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2010 року,

У травні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив зобов'язати відповідача змінити дату наказу Державної акціонерної компанії «Укрресурси» за №7-к від 10 березня 2009 року про його звільнення з 18 березня 2009 року та про видачу дублікату трудової книжки. Підставою для наказу стала ухвала Замостянського районного суду м. Вінниці від 8 жовтня 2007 року. Проте, відповідачем в порушення вимог ст. 47 КЗпП України в день звільнення не видано трудову книжку та копію наказу про звільнення, а тому його звільнення фактично відбулося двома роками поспіль. Оскільки трудову книжку та копію наказу про звільнення позивач отримав 18 березня 2009 року то вважає, що саме на цю дату має бути змінено дату його звільнення.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволеню частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 неодноразово звертався до суду з позовами до АК «Укрресурси» щодо його незаконного звільнення, проведення розрахунку, видачі трудової книжки, де судами була прийнята низка рішень.

На виконання зазначених вище судових рішень, відповідачем видано наказ № 7-к від 10 березня 2009 року про звільнення ОСОБА_3 з 17 квітня 2007 року з посади заступника директора по будівництву Вінницького заводу «Модуль» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та про видачу дублікату трудової книжки з відповідними записами.

Копію зазначеного наказу та дублікат трудової книжки відповідач направив позивачу поштою 10 березня 2009 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позові суд першої інстанції виходив з вимог ст. 235 КЗпП України та відсутності підстав для зміни дати звільнення.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитись неможливо, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року (z0110-93) , власник або уповноважений ним орган зобов'язані видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї інструкції.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції посилався на те, що позивач не зазначив норму матеріального права, яка передбачає зміну дати звільнення при затримці видачі трудової книжки.

Однак, суд безпідставно поклав обов'язок застосування норм матеріального права на позивача, оскільки саме на суд, відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України покладено обов'язок встановлення фактичних обставин справи, відповідних правовідносин та визначення правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Встановивши, що відповідачем дійсно своєчасно не було видано позивачу трудову книжку, суд, відповідно до положень п. 4.1 абз. 5 зазначеної інструкції, мав встановити з чиєї вини сталась затримка у видачі трудової книжки, та при встановлені у порушені права позивача вини підприємства мав застосувати відповідні правові норми для захисту порушеного права.

На зазначені обставини, а також на те, що рішенням суду від 22 жовтня 2009 року стягнуто середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки позивач посилався в апеляційній скарзі, однак в порушення положень ст. 303 ЦПК України на зазначені доводи апеляційної скарги уваги не звернув, порушив норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, ухвала апеляційного суду, відповідно до положень ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду

Ухвала оскарженню не підлягає.