Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення, звільнення житлового будинку та вселення та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, про визнання довіреності та договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 лютого 2010 року,

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Позов ОСОБА_2 було задоволено. Визнано недійсними довіреність від 12 листопада 2001 року та договір дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, укладений 23 листопада 2001 року між ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції було скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 в зазначений житловий будинок. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 з указаного житлового будинку.

Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у здійсненні нею права володіння, користування та розпорядження 1/2 частиною спірного житлового будинку.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсною довіреності від 12 листопада 2001 року, яка видана ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_9, посвідченою Василівською державною нотаріальною конторою Запорізької області, визнання недійсним договору дарування 1/2 частини вказаного житлового будинку, укладеного 23 листопада 2001 року між ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8., визнання права власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 було відмовлено.

26 лютого 2010 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 лютого 2010 року, в якій заявник просив скасувати вказані судові рішення, й направити справу на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 березня 2010 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року справу призначено до судового розгляду.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Відповідно до пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року справу за вищевказаним позовом було передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Враховуючи викладене, зазначена справа підлягає розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_10 не могла давати довіреність ОСОБА_9 на оформлення договору дарування, а тому договір дарування було укладено особою, яка не була уповноважена на укладення вказаного договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вимоги про визнання недійсними довіреності виданої на ім'я ОСОБА_9 та договору дарування є безпідставними.

Судами встановлено, що 12 листопада 2001 року від імені ОСОБА_10, яка надала доручення ОСОБА_9 на користування і розпорядження належною ОСОБА_10 частиною житлового будинку, у тому числі з правом дарувати на розсуд останнього і правом вести справи та розписуватися в усіх установах від імені ОСОБА_10 було укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Вказане доручення посвідчене державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори.

23 листопада 2011 року між ОСОБА_10, від імені якої діяв ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_1 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Договір дарування нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8.

23 листопада 2001 року в бюро технічної інвентаризації зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на Ѕ вказаного частину житлового будинку.

Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на Ѕ частину зазначеного житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_9.

Відповідно до довідки Відділу громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України ОСОБА_10 з 30 листопада 1998 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2; данні про зняття її з реєстрації, а також про повний контроль за перебуванням іноземних громадян на території України відсутні.

Враховуючи вказане, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 про визнання довіреності та договору дарування недійсними, а також визнання права власності в порядку спадкування за законом не ґрунтуються на доказах по справ, в зв'язку з чим є безпідставними.

Відповідно до ст.ст. 316- 319, 387 ЦК України власник володіє, користується своїм майном на власний розсуд і має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на викладене обґрунтованими є також і вимоги ОСОБА_1 щодо виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з належного ОСОБА_1 на праві власності житлового будинку.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.