6-44043св11 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 21.03.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом прокурора Долинського району в інтересах держави в особі Долинської центральної районної лікарні до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_4 та їх представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2010 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 8 червня 2010 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 29 квітня 1998 року близько 18 год. по вул. Леніна у м. Долинську з вини водія ОСОБА_2, який керуючи автомобілем «Москвич-412», що належить на праві власності ОСОБА_3 не обрав безпечну швидкість руху, виїхав на зустрічну смугу, вчинив зіткнення із мотоциклом «Ява-350» під керуванням ОСОБА_7, у результаті якого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до ампутації ноги та встановлення другої групи інвалідності. Просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 пропорційно ступеню їх вини: 50 тис грн. у відшкодування моральної шкоди у зв'язку з заподіяним каліцтвом; 2 тис. грн. у відшкодування понесених витрат на лікування; втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатності, заборгованість з довічних щомісячних платежів у розмірі мінімальної заробітної плати, починаючи з 29 квітня 1998 року; щомісячні платежі у розмірі мінімальної заробітної плати довічно; по 100 грн. щомісячних платежів довічно на посилене харчування та сторонній догляд; витрати на майбутнє протезування, придбання ліків та щорічне лікування.

Прокурор Долинського району, який діє в інтересах держави в особі Долинської центральної районної лікарні, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та просив стягнути з них солідарно 2 123 грн. 35 коп., витрачених Долинською центральною районною лікарнею на лікування ОСОБА_1, яка перебувала на стаціонарному лікуванні з 29 квітня по 26 червня 1998 року.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн. та 187 грн. 85 коп. заборгованості за сплату щомісячних платежів у зв'язку з втратою працездатності, починаючи з 29 квітня 1998 року і до моменту призначення пенсії по інвалідності, а саме до 1 березня 1999 року. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 залишено без розгляду.

У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов прокурора Долинського району, який діє в інтересах держави в особі Долинської центральної районної лікарні, задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Долинської центральної районної лікарні 2 123 грн. 35 коп. витрат на лікування ОСОБА_1 У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 8 червня 2010 року, доповненим додатковим рішенням цього ж суду від 1 липня 2010 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову прокурора Долинського району, який діє в інтересах держави в особі Долинської центральної районної лікарні, а також в частині позову ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, відшкодування втраченого заробітку та стягнення заборгованості по відшкодуванню втраченого заробітку у зв'язку з втратою працездатності скасовано, у задоволенні позову прокурора Долинського району, який діє в інтересах держави в особі Долинської центральної районної лікарні відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у розмірі 1061 грн. 68 коп., а також щомісячно втрачений заробіток у розмірі 32,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний період, починаючи з 9 червня 2010 року безстроково; а також заборгованість на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою нею працездатності за період з 2 лютого 2005 року по 8 червня 2010 року у розмірі 10274 грн. 23 коп., у стягненні заборгованості на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою нею працездатності за період з 29 квітня 1998 року по 1 лютого 2005 року відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення апеляційного суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 щомісячно втраченого заробітку в розмірі 32,5 % мінімальної заробітної плати починаючи з 9 червня 2010 року безстроково, а також заборгованості на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою працездатності за період з 2 лютого 2005 року по 8 червня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким у позові в цих частинах відмовити. У решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_4 та їх представники -ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять скасувати рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині, а також ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направлення справи на новий апеляційний розгляд.

У частині вирішення зустрічного позову прокурора судові рішення не оскаржуються тому в силу ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 29 грудня 2011 року на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) справа передана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_4 та їх представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 29 квітня 1998 року близько 18 год. по вул. Леніна у м. Долинську з вини водія ОСОБА_2, який керуючи автомобілем «Москвич-412», що належить на праві власності ОСОБА_3 не обрав безпечну швидкість руху, виїхав на зустрічну смугу, вчинив зіткнення із мотоциклом «Ява-350» з боковим причепом під керуванням ОСОБА_7, у результаті якої ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до ампутації ноги. Згідно з висновком МСЕК від 24 вересня 1998 року була встановлена ОСОБА_1 друга група інвалідності строком на один рік, а 8 грудня 2003 року - безстроково.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 39 від 19 березня 2009 року у ОСОБА_1 втрата загальної і професійної працездатності становить 65 %, втрата працездатності та настання інвалідності знаходяться в прямому причинному зв'язку з перенесеною травмою, отриманою 29 квітня 1998 року.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов прокурора Долинського району, який діє в інтересах держави в особі Долинської центральної районної лікарні, місцевий суд виходив із характеру та ступеня тяжкості завданих тілесних ушкоджень, наслідків та тривалості страждань потерпілої. При цьому вказав, що є вина ОСОБА_2 і ОСОБА_4, проте вимог до ОСОБА_7 не було заявлено, а вини ОСОБА_3 не має, неправомірних дій в передачі автомобіля ОСОБА_2 немає.

Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_4 і ОСОБА_2 у виникненні ДТП є рівною, а тому вони повинні нести відповідальність перед позивачкою у рівних частках. Проте, позивачка ОСОБА_1 є дружиною відповідача ОСОБА_4, позовні вимоги до нього не підтримувала, а вини в ДТП ОСОБА_3 немає.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов ОСОБА_1 щодо стягнення щомісячних платежів апеляційний суд виходив із того, що відшкодування втраченого заробітку підлягає починаючи з 2 лютого 2005 року. Крім того, інвалідність позивачці встановлена довічно, а тому сума відшкодування втраченого заробітку який підлягає стягненню на її користь із ОСОБА_2, починаючи з 9 червня 2010 року довічно, має бути визначена у розмірі 32.5% мінімальної заробітної плати станом на червень 2010 року.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Визнаючи вину ОСОБА_2 і ОСОБА_4 рівною, суди у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не надали оцінки фактичним обставинам справи, причинного зв'язку, а саме тому, що дорожньо-транспортна пригода сталася при обтяжуючих обставинах вини ОСОБА_2, який керуючи автомобілем «Москвич-412» перебував у стані алкогольного сп'яніння, а також перевищив безпечну швидкість руху, виїхав на зустрічну смугу.

Проте, судами не взято до уваги та не надано належної оцінки висновку № 16127 від 19 лютого 2004 року додаткової судово-автотехнічної експертизи, в якому зазначено, що водій автомобіля «Москвич-412» гарантовано мав технічну можливість запобігти зіткненню.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 суди не звернули увагу на ч. 4 ст. 1187 ЦК України, в якій вказано, що якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Під час розгляду кримінальної справи встановлено, що ОСОБА_3 не уповноважуючи ОСОБА_2 на керування належним їй автомобілем «Москвич-412», передала йому автомобіль не зважаючи на те, що він перебував у стані алкогольного сп'яніння, чим порушила п. 2.8. «г», «а», 2.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) .

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 свідомо надала автомобіль «Москвич-412» ОСОБА_2, який перебував у стані алкогольного сп'яніння дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті сумісних ненавмисних дій ОСОБА_3 і ОСОБА_2

Також апеляційний суд безпідставно в обґрунтування своєї позиції послався на вимоги п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування щкоди» № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) . Проте, дана постанова Пленуму Верховного Суду України (v0006700-92) щодо стягнення щомісячних платежів має інший зміст роз'яснення. Суди не врахували, що позов про відшкодування таких витрат було пред'явлено як цивільний позов у кримінальній справі, тому передчасним є пропуск позовної давності при пред'явленні позову до суду і стягнення цих сум з 2 лютого 2005 року.

Отже, апеляційний суд фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи не встановив.

Таким чином, апеляційним судом допущені порушення норм процесуального і матеріального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому з підстав ч. 3 ст. 338 ЦПК України, ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.