Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року,

У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулось до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до кредитного договору від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 350 000,00 доларів США, який зобов'язався повернути відповідно до умов договору та графіку погашення кредиту, що є невід'ємною частиною договору, з кінцевим терміном погашення 30 жовтня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних.

З метою забезпечення вказаного кредитного договору, 31 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку будинок АДРЕСА_1. 16 березня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаного будинку. ОСОБА_4 не виконує умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 2 953 405,93 грн. Оскільки ОСОБА_4 не виконує умов кредитного договору, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року, у задоволенні позову публічному акціонерному товариству «Універсал Банк» відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2010 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року і просить ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) , що набрав чинності 13 листопада 2011 року, касаційні скарги (подання), не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановляється ухвала. Розгляд таких справ Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ починається спочатку.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року справа за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки передана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на день укладення договору купівлі-продажу будинок АДРЕСА_1 не був предметом іпотеки і не мав обтяжень щодо його відчуження.

Проте з таким висновком повністю погодитися не можна.

Як встановлено судами, будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_4

31 жовтня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 350 000,00 доларів США, який зобов'язався повернути відповідно до умов договору та графіку погашення кредиту до 30 жовтня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних.

З метою забезпечення вказаного кредитного договору 31 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку будинок АДРЕСА_1, що належав йому на праві власності за договором купівлі-продажу до Державного реєстру іпотек внесені відомості про заборону відчуження будинку.

16 березня 2009 року ОСОБА_4 продав вказаний будинок ОСОБА_3

На момент укладення цього договору запис про обтяження іпотекою за повідомленням банку виключені з Державного реєстру іпотек.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 3 Закону «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону (898-15) ; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 18 вересня 2009 року ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконав.

Згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

У порушення ст.ст. 212- 214 ЦПК України суд зазначених вимог закону до уваги не взяв, при вирішенні спору належним чином не перевірив доводів позивача, не визначився із характером спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України, не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки обставини, які підлягають з'ясуванню з урахуваннями предмета доказування, судами не встановлені.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.