СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
13.09.2005
(витяг)
Виноградівський районний суд Закарпатської області вироком
від 23 листопада 2004 р. засудив К. за ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на один рік обмеження волі, на підставі ст. 75 цього Кодексу
звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком один рік та відповідно до ст. 76 того ж Кодексу поклав на
нього певні обов'язки. Суд також постановив стягнути з К. на
користь С. 100 грн на відшкодування моральної шкоди.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Згідно з вироком К. визнано винним у тому, що 15 жовтня
2004 р. він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчинив у
ресторані хуліганство, під час якого скинув зі столу два скляних
бокали, душив С., ударив кулаком в обличчя М. та розбив їй окуляри
вартістю 93 грн.
У касаційному поданні перший заступник прокурора
Закарпатської області порушив питання про скасування вироку і
направлення справи на додаткове розслідування у зв'язку з
неправильним застосуванням норм кримінального закону. При цьому
він зазначив, що органи досудового слідства неправильно
кваліфікували злочинні дії К. за ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
,
замість ч. 3 цієї статті, а суд цю помилку не виправив та ухвалив
рішення, яке відповідно до ст. 398 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
підлягає
скасуванню.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про
обґрунтованість касаційного подання, перевіривши матеріали справи
та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія
суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду
України визнала, що подання задоволенню не підлягає з таких
підстав.
Відповідно до вимог ст. 16-1 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
під час судового
розгляду справи суд має бути диспозитивним, створювати необхідні
умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків та
здійснення наданих їм прав. При цьому державне обвинувачення в
суді здійснює прокурор.
Згідно зі ст. 22 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
прокурор, слідчий
зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для
всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи.
Із матеріалів справи вбачається, що справа щодо К. надійшла
до суду з обвинувальним висновком про обвинувачення його у
вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1
ст. 296 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
. Таке ж обвинувачення у суді підтримав
прокурор. Не заперечували проти такого обвинувачення й потерпілі
С. і М.
Зазначене свідчить, що відповідно до вимог ст. 275 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
суд діяв у межах пред'явленого К. обвинувачення. При
цьому ні прокурор, ні потерпілі, які брали участь у розгляді
справи судом, правами, передбаченими статтями 276 та 277 КПК, під
час судового розгляду справи не скористалися.
За таких обставин наведені у касаційному поданні доводи про
те, що суд мав виправити помилку органів досудового слідства та
прокурора, суперечать вимогам закону.
Оскільки перший заступник прокурора Закарпатської області не
брав участі в розгляді цієї справи судом першої інстанції, не
затверджував обвинувального висновку у справі, то відповідно до
змісту п. 8 ст. 348 і частин 3, 4 ст. 384 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
він має
діяти в межах обвинувачення, підтриманого прокурором, що брав
участь у розгляді цієї справи судом першої інстанції.
З урахуванням зазначеного й того, що вимог
кримінально-процесуального закону, у тому числі передбачених
ст. 398 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
, у справі районним судом не порушено,
колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України визнала, що підстав для задоволення подання
заступника прокурора Закарпатської області у касаційному порядку
немає, тому в задоволенні цього подання відмовила.