Яворівський районний суд Львівської області вироком від 28 вересня 1998 р. засудив К. за ст. 86-1, ч. 2 ст. 17, ч. З ст. 81, ч. 1 ст. 89, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 145, ч. 2 і ч. З ст. 193, ч. 1 ст. 222 КК 1960 р. (2001-05, 2002-05) та на підставі ст. 42 цього Кодексу шляхом часткового складання покарань визначив йому покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

К. визнано винним у тому, що він викрав: з 28 на 29 вересня 1996 р. та з 25 на 26 липня 1997 р. індивідуальне майно громадян Л. на суму 8 тис. 917 грн, Б. - 1 тис. 574 грн; з 1 на 2 червня 1997 р. за попередньою змовою з Ш. і К.О. з проникненням у приміщення державного підприємства - колективне майно на суму 2 тис. 226 грн та індивідуальне майно громадян Б.Г. на суму 200 грн, С.С. - 180 грн, М. - 1 тис. 282 грн, С.М. - 130 грн; з 14 на 15 червня 1997 р. та з 22 на 23 червня 1997 р. з проникненням у приміщення магазинів - колективне майно на суму відповідно 1 тис. 548 грн і 1 тис. 415 грн, а також 8 серпня 1997 р. за попередньою змовою із Ш., К.О., К.Я. та невстановленою слідством особою вчинив з проникненням у приміщення замах на викрадення колективного майна з іншого магазину.

Сарненський районний суд Рівненської області постановою від 26 грудня 2001 р. вирок Яворівського районного суду Львівської області привів у відповідність із чинним КК. Зокрема, дії К. перекваліфікував з ст. 86-1 КК 1960 р. (2001-05) на ч. 5 ст. 185 КК 2001 р. (2341-14) і залишив призначене йому покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Засуджений у клопотанні порушив питання про зміну постанови районного суду від 26 грудня 2001 р. у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, перекваліфікацію його дій з ч. 5 на ч. 4 ст. 185 КК 2001 р. (2341-14) й призначення йому остаточного покарання за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена цією та іншими статтями.

Клопотання було внесене на судовий розгляд у порядку виключного провадження за поданням, підписаним п'ятьма суддями Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку заступника Генерального прокурора України, який підтримав клопотання, перевіривши матеріали справи та викладені у поданні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України на спільному засіданні дійшли висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вироком К., крім вчинення інших злочинів, визнано винним у тому, що він з 1 по 23 червня 1997 р. одноособово та за попередньою змовою з іншими особами вчинив розкрадання колективного майна на суму 5 тис. 190 грн, що на час його вчинення вважалося розкраданням в особливо великих розмірах.

У п. 4 примітки до ст. 185 КК 2001 р. (2341-14) зазначено, що в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 600 разів і більше перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 р. N 762/96 (762/96) "Про грошову реформу в Україні" з 2 вересня 1996 р. встановлено неоподатковуваний мінімум доходів громадян в розмірі 17 грн.

У ст. 5 КК (2341-14) передбачено, що закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

З огляду на спосіб викрадення майна, неодноразове вчинення злочину із заздалегідь поставленою і метою та єдиним умислом, вчинення його також за попередньою змовою групою осіб, та виходячи з того, що вартість викраденого К. колективного майна не перевищує шістсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (305,3 грн) і є меншими від суми, встановленої у п. 4 примітки до ст. 185 КК 2001 р., (2341-14) Сарненський районний суд Рівненської області при приведенні вироку щодо К. у відповідність із КК 2001 р. повинен був перекваліфікувати його дії з 86-1 КК 1960 р. (2001-05) на ч. 4 ст. 185 КК 2001 р., виключивши кваліфікуючу ознаку злочину - заподіяння шкоди в особливо великому розмірі - та призначити йому покарання в межах санкції цієї статті.

Отже, цей суд при приведенні вироку щодо засудженого у відповідність із КК 2001 р. (2341-14) неправильно застосував кримінальний закон, що призвело до прийняття помилкового рішення.

На підставі наведеного Верховний Суд України клопотання К. задовольнив: постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 26 грудня 2001 р. щодо нього змінив, перекваліфікувавши його дії з ч. 5 на ч. 4 ст. 185 КК 2001 р. (2341-14) і призначивши йому покарання у виді восьми років позбавлення волі, на підставі ст. 42 КК 1960 р. (2001-05) за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 4 ст. 185 КК 2001 р., ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 81, ч. 1 ст. 89, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 145, ч. 2 і ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 222 КК 1960 р. (2002-05) остаточно визначив покарання засудженому у виді восьми років позбавлення волі.