СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
21.06.2005
(витяг)
Кузнецовський міський суд Рівненської області вироком від 29
грудня 2003 р. засудив К. за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 317 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього
майна, яке належить засудженому на праві власності. Відповідно до
ст. 70 КК за сукупністю злочинів К. остаточно визначено покарання
у виді п'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна,
яке належить засудженому на праві власності, та на підставі ст. 75
КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з
іспитовим строком два роки. Згідно зі ст. 76 КК на К. покладено
обов'язки не виїжджати за межі України на постійне місце
проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи,
повідомляти їх про зміну місця проживання, роботи та періодично
з'являтися в ці органи для реєстрації.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
К. визнано винним та засуджено за те, що у вересні 2003 р.
він незаконно й неодноразово надавав Р. і М. приміщення квартири
для незаконного виготовлення та вживання наркотичного засобу, а
також за те, що повторно придбав та зберігав за місцем свого
проживання наркотичні засоби з метою збуту.
У касаційному поданні заступник прокурора Рівненської
області, не оспорюючи правильності кваліфікації дій К. та
обґрунтованості його засудження, порушив питання про скасування
постановленого у справі вироку, оскільки покарання йому призначено
з порушенням вимог закону.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав
подання, розглянувши матеріали справи та обговоривши наведені у
касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що подання
підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винності К. у вчиненні
злочинів, за які його засуджено, правильність кваліфікації його
дій ґрунтуються на досліджених і перевірених у судовому засіданні
доказах, що в касаційному поданні не оспорюється. Водночас вирок
суду щодо К. підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним
застосуванням кримінального закону.
Згідно із ч. 1 ст. 70 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупності злочинів
суд, призначаючи покарання (основне й додаткове) за кожен злочин
окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш
суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового
складання призначених покарань.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 24 жовтня 2003 р. N 7 ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
"Про практику
призначення судами кримінального покарання" суд вправі визначити
остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання
більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у
сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за
видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку,
коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК.
Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш
суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання
йдеться - основне чи додаткове.
Згідно з вироком суд, призначаючи К. однакові за розміром та
видом покарання за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 317 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
,
порушив вимоги ст. 70 КК та зазначеної постанови Пленуму
Верховного Суду України, тобто неправильно застосував кримінальний
закон, що відповідно до ст. 371 КПК є підставою для скасування
вироку. Крім того, суд, звільняючи К. від відбування покарання з
випробуванням на підставі ст. 75 КК, усупереч ст. 77 КК призначив
йому додаткове покарання у виді конфіскації майна.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання
заступника прокурора Рівненської області задовольнила: вирок
місцевого суду м. Кузнецовська Рівненської області від 29 грудня
2003 р. щодо К. скасувала і направила справу на новий судовий
розгляд у той же суд в іншому складі суддів.