КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
26.05.2005
(Витяг)
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області вироком від
29 квітня 2004 р. засудив С. і Ж. за ч. 3 ст. 289 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на 10 років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно визначив їм
покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Цим же вироком засуджено К. за ч. 3 ст. 289 КК на 10 років
позбавлення волі з конфіскацією майна.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 10 серпня
2004 р. вирок щодо засуджених змінив: із застосуванням ст. 69 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
призначив їм покарання нижче від найнижчої межі,
встановленої в санкції ст. 289 КК, а саме: С. - чотири роки
позбавлення волі з конфіскацією майна, Ж. - три роки шість місяців
позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ст. 71 КК за
сукупністю вироків остаточно визначив: С. - чотири роки шість
місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, Ж. - чотири роки
позбавлення волі з конфіскацією майна; дії К. перекваліфікував з
ч. 3 ст. 289 КК на ст. 356 КК і призначив йому покарання у виді
двох років виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням у
дохід держави 20% заробітної плати.
Як визнав суд, 2 жовтня 2003 р. С, Ж. і К. після вживання
спиртних напоїв заволоділи автомобілем, викравши його з території
гаража, який охороняв К. На цьому транспортному засобі вони
відвезли до прийомного пункту зібраний брухт, після чого повернули
автомобіль на стоянку.
Крім того, наступного дня С і Ж. після продовження розлиття
спиртних напоїв за попередньою змовою заволоділи іншим
автомобілем, але, побачивши працівників міліції, залишили
автомобіль на дорозі і втекли.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування
ухвали апеляційного суду щодо С, Ж. і К. та направлення справи на
новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням
кримінального закону, невідповідністю призначеного їм покарання
тяжкості злочину й особам засуджених внаслідок м'якості та
істотним порушенням кримінально-процесуального закону.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у
касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України частково його
задовольнила з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
при призначенні
покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого
злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують
покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання,
необхідне і достатнє для її виправлення та яке б запобігло
вчиненню нею нових злочинів.
Проте суд апеляційної інстанції зазначені вимоги закону
належним чином не виконав.
У ст. 69 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
передбачено виняток з одного із
загальних принципів призначення покарання, сформульованих у ст. 65
КК. Згідно з вимогами ст. 69 КК суд може призначити більш м'яке
покарання, ніж передбачено законом, за наявності декількох
обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь
тяжкості вчиненого злочину, а також з урахуванням особи винного.
Апеляційний суд при розгляді справи щодо С. і Ж. взяв до
уваги лише одну пом'якшуючу обставину - щире каяття засуджених,
але не навів інших обставин, які можуть бути визнані такими, що
пом'якшують покарання.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що злочин було
розкрито лише завдяки заявам про його вчинення самих засуджених,
не відповідає матеріалам справи, оскільки його було перепинено і
оперативно розкрито правоохоронними органами, яким повідомив про
вчинення протиправних дій К., а не С. і Ж.
Більше того, С. і Ж. раніше були засуджені за вчинення
умисних корисливих злочинів, повністю не відбули покарання і
вчинили новий умисний тяжкий злочин, а це свідчить про те, що вони
не стали на шлях виправлення.
Згідно зі ст. 372 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
невідповідним ступеню
тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання,
яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок
м'якості.
Кваліфікація дій К. визнана касаційним судом правильною, а
призначене йому покарання - таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Враховуючи, що за наведених обставин рішення апеляційного
суду щодо С. і Ж. не можна визнати законним і обґрунтованим,
колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України подання прокурора задовольнила частково: ухвалу
Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2004 р. щодо них
скасувала у зв'язку з м'якістю призначеного покарання і справу
направила на новий апеляційний розгляд.