СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
24.05.2005
(витяг)
Червонозаводський районний суд м. Харкова вироком від
18 грудня 2003 р. засудив П. за сукупністю злочинів,
відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 366
КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, на п'ять років позбавлення волі з позбавленням
права обіймати посади в Державній податковій інспекції строком на
один рік, а на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування
покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Суд також
постановив стягнути з П. на користь А. 19 тис. 992 грн на
відшкодування матеріальної та 5 тис. грн - моральної шкоди.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Харківської області ухвалою від 22 липня 2004 р.
цей вирок у частині відшкодування з П. на користь А. матеріальної
та моральної шкоди скасувала і направила справу на новий розгляд у
порядку цивільного судочинства, а в решті вирок залишила без
зміни.
П. визнано винним у тому, що в жовтні 2001 р. він, будучи
працівником правоохоронного органу - оперуповноваженим відділу
податкової міліції Державної податкової інспекції Жовтневого
району м. Харкова - під час перевірки інформації про реалізацію
товарно-матеріальних цінностей без відповідного дозволу, умисно,
зловживаючи своїм службовим становищем, склав щодо А. протокол про
адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 160 КпАП
( 80731-10 ) (80731-10)
, хоча відповідно до ст. 255 цього Кодексу
( 80732-10 ) (80732-10)
не мав повноважень на його складання, а також вилучив
у неї 29 водопідігрівачів на загальну суму 10 тис. 324 грн. Ці дії
спричинили тяжкі наслідки, оскільки постановою Червонозаводського
районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2001 р. А. була визнана
винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 160 КпАП, і на неї було накладено штраф у розмірі 102 грн
у дохід держави, а зазначене майно було конфісковано.
Районний суд постановою від 7 червня 2003 р. зазначену
постанову скасував і провадження у справі щодо А. закрив за
відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Цей
же суд постановою від 27 листопада 2003 р. повернув їй гроші за
конфісковане майно.
Крім того, П. визнано винним у тому, що він вчинив службове
підроблення, - вніс до офіційних документів завідомо неправдиві
відомості та склав завідомо неправдиві документи, що спричинило
тяжкі наслідки. Зокрема, він вилучив з адміністративних матеріалів
пояснення З. і замінив його на поясненням неіснуючої особи - З.,
яке за змістом містило показання про реалізацію
товарно-матеріальних цінностей без відповідного дозволу, та
власноручно дописав, що особисто отримав це пояснення від З., що
призвело до заподіяння А. шкоди в розмірі 10 тис. 426 грн.
У касаційній скарзі засуджений П., пославшись на те, що
умислу на вчинення злочинів він не мав, а лише виконував свої
службові обов'язки, судове слідство проведено неповно та
однобічно, порушив питання про скасування постановлених у справі
судових рішень і закриття справи.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора, на думку якого є
підстави для скасування постановленої у справі ухвали апеляційного
суду з мотивів її необґрунтованості, перевіривши матеріали справи
та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів
Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог ст. 365 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
вирок суду першої
інстанції перевіряється в межах апеляції, а згідно з ч. 2 ст. 377
цього Кодексу при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі
апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які
апеляцію визнано необґрунтованою.
Як убачається із матеріалів справи, засуджений П. подав
апеляцію на цей вирок, у якій детально зазначив, що не мав умислу
на зловживання службовим становищем і вчинення службового
підроблення, а лише без відповідного дозволу перевірив інформацію
про реалізацію товарно-матеріальних цінностей з квартири А., яка
підтвердилась (для цього навів відповідні доводи), що він при
написанні прізвища З. допустився помилки, суд, постановляючи
стягнути з нього на користь А. суму для відшкодування матеріальної
і моральної шкоди, не взяв до уваги, що між його діями й
конфіскацією предметів торгівлі немає причинного зв'язку.
Таким чином, на обґрунтування своїх вимог П. навів доводи,
які заслуговували на увагу і мали бути ретельно перевірені
апеляційним судом.
Однак суд другої інстанції не виконав вимог закону, доводи
апеляції належним чином не перевірив і, залишаючи її без
задоволення, в ухвалі не зазначив підстави, через які вона визнана
необґрунтованою. Він обмежився лише загальною фразою про те, що
винність П. доведена сукупністю доказів, які перелічив, не
розкриваючи їх суті та не аналізуючи.
З огляду на наведене та з урахуванням положень ст. 398 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
(унаслідок істотного порушення
кримінально-процесуального закону) колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу
засудженого частково задовольнила: ухвалу колегії суддів судової
палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської
області від 22 липня 2004 р. щодо П. скасувала і направила справу
на новий розгляд у той же суд в іншому складі суддів. При цьому
колегія суддів зазначила, що під час нового судового розгляду
апеляційний суд має врахувати наведене у розглядуваній ухвалі,
перевірити доводи апеляції і залежно від установленого повинен
прийняти рішення, яке б відповідало нормам закону.