СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
29.03.2005
(витяг)
Апеляційний суд Одеської області вироком від 5 листопада
2004 р. засудив: Б. за ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на
дев'ять років позбавлення волі, за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК
- на 14 років позбавлення волі, Ц. - за ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК на
вісім років позбавлення волі, за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК -
на 12 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за
сукупністю злочинів остаточно визначив Б. покарання у виді
14 років позбавлення волі, Ц. - у виді 12 років позбавлення волі.
Б. і Ц. визнано винними в тому, що вони 7 вересня 2002 р.
вчинили замах на зґвалтування П., а потім за попередньою змовою -
її умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням.
У касаційних скаргах Б., Ц. та їхні захисники, пославшись на
те, що вина у вчиненні засудженими інкримінованих їм злочинів не
доведена, вони до зазначених діянь не причетні, а обмовили себе
внаслідок застосування до них незаконних методів слідства, просили
вирок скасувати і справу закрити на підставі ч. 2 ст. 213
КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
у зв'язку з недоведеністю їх участі у вчиненні
злочину.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника, думку прокурора,
який вважав, що вирок щодо засуджених слід скасувати і справу
направити на додаткове розслідування, перевіривши матеріали справи
та наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової
палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що
скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
прокурор, слідчий
і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх
передбачених законом заходів для всебічного, повного й
об'єктивного дослідження обставин справи. Згідно із ст. 323
КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Проте ці вимоги закону під час досудового слідства і розгляду
справи в судовому засіданні не були виконані, обставини, які мають
істотне значення для вирішення питання, чи справді Ц. і Б. вчинили
умисне вбивство П., і якщо так, то з яких мотивів і за яких
обставин, належним чином не з'ясовані.
На обґрунтування свого висновку про винність Б. і Ц. у
вчиненні зазначених злочинів суд послався: на явку їх із повинною
і показання Ц., дані ним на початку досудового слідства, у тому
числі під час відтворення обстановки й обставин події, на дані
очної ставки між Ц. і Б., на показання свідків Б.С., який знайшов
труп дівчини на території будівельного майданчику, У, якому було
відомо про те, що П. мала зустрітися з певними особами неподалік
зазначеного місця, працівників міліції про те, що Ц. розповів їм
про обставини вбивства П., свідків М.І. і М.К., які були понятими
під час відтворення обстановки й обставин події за участю Ц. і
засвідчили, що він дав показання добровільно.
Засуджені Ц. і Б. себе винними не визнали і стверджували, що
7 вересня 2002 р. приблизно о 23-й годині 30 хвилин не
зустрічалися з П. і злочинів щодо неї не вчиняли, а були в той час
вдома і бачилися з нею востаннє під час навчання в школі, що
підтвердили й допитані в судовому засіданні матері засуджених.
Ц. засвідчив, що явку з повинною і дані ним показання на
початку досудового слідства, у тому числі під час відтворення
обстановки й обставин події та на очній ставці між ним і Б., не
відповідають дійсності, оскільки він дав їх внаслідок застосування
до нього незаконних методів слідства.
За таких обставин суд зобов'язаний був за клопотанням
учасників судового розгляду в порядку, передбаченому ст. 315-1 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
, дати доручення прокурору перевірити заяву про
застосування до Ц. незаконних методів слідства, відклавши розгляд
справи до закінчення її перевірки. Суд мав також допитати свідків,
яким було відомо, чи контактували Ц. і Б. між собою.
Крім того, при постановленні обвинувального вироку суд
повинен був зазначити, чому він не взяв до уваги показання
засуджених про те, що 7 вересня 2002 р. приблизно о 23-й години 30
хвилин вони були вдома і бачилися востаннє з П. під час навчання в
школі, а визнав правдивими показання Ц., які останній дав на
початку досудового слідства і від яких потім відмовився, про те,
що він зустрічався з Б. того ж дня.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного
вирішення справи, тому що винність Б. обґрунтована лише первинними
показаннями Ц.
Суд також не задовольнив клопотань про допит у судовому
засіданні свідка С.С., показання якого є важливими, оскільки саме
за його повідомленням Ц. і Б. стали підозрюваними у вчиненні
зазначених злочинів.
Суд, дійшовши висновку про винність Ц. і Б. за показаннями
першого, які він дав на початку досудового слідства, у тому числі
під час відтворення обстановки й обставин події, також не звернув
уваги на те, що показання отримано без участі захисника, що є
порушенням ст. 45 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
, в якій зазначено: що участь
захисника при провадженні дізнання і досудового слідства є
обов'язковою, коли санкцією статті, за якою кваліфікується злочин,
передбачено в довічне позбавлення волі.
Відсутність захисника під час затримання і допиту Ц. та
проведення щодо нього інших слідчих дій може бути розцінено як
порушення його права на захист, що тягне визнання зазначених
доказів недопустимими.
За таких суперечливих у справі даних суд повинен був ретельно
перевірити в судовому засіданні всі матеріали досудового слідства
і передусім обставини, за яких Ц. визнав свою вину, з'ясувати
причини зміни ним показань і дати їм належну оцінку.
Таким чином, органи досудового слідства допустили істотну
неповноту дослідження обставин справи, а суд не усунув її під час
розгляду справи.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги
засуджених та їхніх захисників частково задовольнила: вирок
Апеляційного суду Одеської області від 5 листопада 2004 р. щодо Б.
і Ц. скасувала і справу направила на додаткове розслідування. При
цьому колегія суддів зазначила, що під час розслідування необхідно
провести перелічені в описовій частині ухвали дії, а також за
потреби - інші слідчі дії, в тому числі слід уточнити місце
вчинення злочину, знайти ніж чи інше знаряддя, яким було вчинено
вбивство (який, як зазначив Ц. у своїй явці з повинною та
показаннях під час відтворення обстановки й обставин події, Б.
викинув біля залізниці), перевірити версію про причетність до
вбивства П. інших осіб та вирішити всі питання, пов'язані з
притягненням Ц. і Б. до кримінальної відповідальності.