СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            22.03.2005

                             (Витяг)

     Балаклавський районний  суд  м.   Севастополя   вироком   від
1 червня 2004 р.  засудив Я. за ч. 1 ст. 122 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на два
роки позбавлення волі,  на підставі ст. 71 КК частково приєднав до
цього покарання   невідбуте  покарання  за  попереднім  вироком  і
остаточно визначив за сукупністю вироків два  роки  вісім  місяців
позбавлення волі.  Із  застосуванням  ст.  75 КК Я.  звільнено від
відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

     Апеляційний суд м.  Севастополя ухвалою від 31 серпня 2004 р.
вирок щодо Я.  змінив: перекваліфікував його дії з ч. 1 ст. 122 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
         на ст.  128 КК і призначив за цим законом покарання  у
виді  одного року обмеження волі.  На підставі ст.  71 КК до цього
покарання частково приєднано  невідбуте  покарання  за  попереднім
вироком  і  остаточно  визначено  один рік один місяць позбавлення
волі. Відповідно до ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування
покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

     Суд визнав Я. винним у тому, що він 8 березня 2004 р. під час
сварки з Л.  умисно завдав останньому ударів  руками  й  ногами  у
різні частини тіла,  необережно заподіявши йому тілесне ушкодження
середньої тяжкості.

     У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування
ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний
розгляд  у  зв'язку  з  неправильною   кваліфікацією   судом   дій
засудженого, стверджуючи,   що   необхідно   було  застосувати  не
ст. 128, а ч. 1 ст. 122 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Заслухавши доповідь  судді,  думку   прокурора,   перевіривши
матеріали  справи  та  обговоривши  наведені у касаційному поданні
доводи,  колегія суддів  Судової  палати  у  кримінальних  справах
Верховного Суду України не знайшла підстав для його задоволення.

     Суди правильно  встановили  обставини,  за  яких  Я.  під час
сварки з Л.  умисно завдав йому ударів руками  й  ногами  у  різні
частини   тіла,   заподіявши  тілесні  ушкодження.  Відповідно  до
висновку судово-медичної експертизи  від  19  березня  2004  р.  у
потерпілого   Л.  виявлено  закритий  перелом  лівої  ключиці,  що
утворився внаслідок падіння і  є  тілесним  ушкодженням  середньої
тяжкості.

     Засуджений та  потерпілий стверджували,  що під час конфлікту
Я.  ударив Л.  рукою в голову,  від чого  останній  упав,  а  коли
підвівся,  вони  схопили один одного й удвох упали на асфальт,  об
який потерпілий ударився лівою частиною тіла.  Зазначені обставини
підтвердили також свідки Г., С. і К.

     За висновком суду, за таких обставин засуджений не передбачав
заподіяння потерпілому  тілесного  ушкодження  середньої  тяжкості
внаслідок  падіння разом з ним на асфальт,  а також не мав прямого
умислу їх заподіяти,  проте  повинен  був  передбачити  можливість
настання під час бійки таких наслідків.

     Таким чином, кваліфікація дій Я. за ст. 128 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         як
необережного заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості  є
правильною, покарання призначено йому відповідно до вимог закону.

     З урахуванням  наведеного  колегія  суддів  Судової  палати у
кримінальних справах Верховного  Суду  України  касаційне  подання

прокурора залишила без задоволення.