СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            15.03.2005

                             (витяг)

     Апеляційний  суд  м.  Києва  вироком від 18 листопада 2004 р.
засудив Ч.  за  ч.  З ст.  15,  ч.  2 ст.  194,  ч.  1 ст.  263 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
         із застосуванням ст.  70 цього  Кодексу  на  три  роки
позбавлення   волі.   Зазначеним   вироком   скасовано  у  частині
призначення покарання вирок Голосіївського районного суду м. Києва
від 2 вересня 2004 р.,  яким Ч.  було засуджено за ті самі злочини
на п'ять років позбавлення волі і звільнено від  відбування  цього
покарання  з  іспитовим  строком  три  роки і з покладенням певних
обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

     Ч. визнано винним у тому, що він, за попередньою змовою із не
встановленими   слідством   особами,  з  метою  підірвати  будинок
вартістю 640 тис. грн. придбав і зберігав вибуховий пристрій, який
потім установив біля будинку. Однак пошкодження або знищення майна
не сталося з причин,  що не  залежали  від  волі  М.,  -  він  був
викритий охоронцем.  Крім того, Ч., не маючи передбаченого законом
дозволу,  придбав у не встановленої слідством особи бойові припаси
-   два   електродетонатори,   а   також   вибухову   речовину   -
тринітротолуол, які незаконно зберігав у своєму підвалі.

     У   касаційній  скарзі  захисник  просив  скасувати  вирок  і
направити  справу  на  нове  розслідування  через  невідповідність
висновків суду фактичним обставинам, що призвело до безпідставного
засудження Ч.

     Заслухавши  суддю-доповідача,  засудженого  та його захисника
(які  підтримали  касаційну  скаргу  і  просили  скасувати вирок),
представника  потерпілого  (який просив залишити вирок без зміни),
думку  прокурора  (який  вважав  за  необхідне  скасувати  вирок і
повернути  справу  на новий апеляційний розгляд через те, що Ч. не
було надано останнє слово), обговоривши наведені у скарзі доводи і
перевіривши  матеріали  справи,  колегія  суддів  Судової палати у
кримінальних  справах  Верховного Суду України дійшла висновку, що
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

     Потерпілий  М.  оскаржив вирок районного суду до апеляційного
суду через м'якість призначеного засудженому покарання. Оскільки в
апеляції  порушувалося  питання  про погіршення становища Ч., його
було   викликано  в  судове  засідання  апеляційної  інстанції.  У
результаті   розгляду   справи   апеляційний  суд  скасував  вирок
районного  суду  в  частині  призначення Ч. покарання і постановив
новий.

     Відповідно до ч.  7 ст.  362 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
         суд, розглядаючи
справу в апеляційному порядку,  перед тим,  як вийти  до  нарадчої
кімнати    для    постановления    рішення   щодо   законності   й
обгрунтованості вироку суду першої інстанції,  зобов'язаний надати
підсудному останнє слово.  Усупереч цим вимогам закону апеляційний
суд не надав останнього слова Ч.,  який  брав  участь  у  судовому
засіданні.  Згідно  зі ст.  370 КПК це є істотним порушенням вимог
кримінально-процесуального закону і тягне скасування вироку.

     З урахуванням наведеного  колегія  суддів  Судової  палати  у
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України  касаційну скаргу
захисника задовольнила частково:  вирок Апеляційного суду м. Києва
від 18 листопада 2004 р.  щодо Ч.  скасувала і повернула справу на

новий апеляційний розгляд.